Глава 14.

Єдине, що тішило в цій ситуації, - це здивована особа Рогова.  А Влад був і справді шокований.  Хлопець здивовано дивився на мене, то на Вероніку і нічого вимовити не міг.

Так, це того варте...

Принаймні, на пару секунд я забула про те, що перебуваю не в самому завидному становищі, і просто насолоджувалася подивом однокласника.  Так, шокована кішка – видовище вкрай приємне.

Вероніці ж було не до подиву перевертня, вона всім своїм виглядом виражала обурення.

Швидше за все, Заводська відчула солодкий смак перемоги та вирішила продовжити розпочате.

- Не підходь до мого хлопця, - з загрозливою інтонацією промовила дівчина.

До цього кота?  Та просто!

Ось що робити, якщо він сам поблизу опиниться?  Проганяти тапком чи що?

Хоча непогана ідея...

Але незрозуміло, як відреагує на це сам «відганяємий».  Цілком може статися так, що мені цим тапком назад по голові прилетить.

Небезпечне становище створювалося загалом.

- Та кому він потрібний, - пробурчала я.

Здивування у погляді Рогова змінилося обуренням.  Це через те, що їх знехтували?  Не переймайся, котик, буде і в твоїй мисці м'ясо.  А шампунь від бліх таки треба презентувати, а то боляче ти сіпаний.

Вероніка ж, мабуть, вирішила перейти до активних дій, бо голосно загарчала і рушила в мій бік.  Нормально, так?  І як тепер цю психованну заспокоювати?  Не заклинанням для миття посуду її зупиняти!

Рішучість якось закінчилася, і я позадкувала, вчепившись рукою в амулети, що висять на шиї.  Ех, треба було таки сперти у Сергія червоний камінчик, хоч якийсь був би шанс на виживання...

- Істеричка, - все ж таки промовила я, звертаючись безпосередньо до Заводської.

Та загарчала ще голосніше і, напевно, все ж таки кинулася б на мене, якби Влад не підхопив її під руку і не вивів би з приміщення. При цьому хлопець не переставав говорити на вухо їй щось заспокійливе і напевно дуже приємне.

Дивлячись перевертням услід, я мимоволі схлипнула. І як це розуміти?  На мене гарчали, мене ж обізвали, а цей кіт пішов заспокоювати винуватицю всіх бід моїх.

Сволочі!

Але тут звідкись збоку з'явилась Софія, причому дівчина також була без маски. Мабуть, вони з братом разом і дружно на всі правила срали.

- Ходімо на вулицю?  - Запропонувала Рогова, штовхаючи мене у вищезгаданому напрямку.

Ех, вона б ще стусан дала для прискорення...

Я йшла за дівчиною і тихенько лаялася на Сергія, який кинув мене. От чаклун недороблений, залишив мене одну розбиратися з усіма проблемами. Проте образилася на Маркова я надто рано, бо варто було нам тільки з Софією з'явитися на галявині перед будинком, як і Сергій опинився тут же.

- Ти тут що забув?  – похмуро запитала Рогова в однокласника.

Прийнявши незворушний вигляд і покрутивши зелену травинку між пальцями, Сергій тихо відповів:

– А я її хлопець.

І в мій бік кивнув.

Чорт забирай, чому у цього шматка говна, перепрошую за вираз, у потрібні моменти фантазія зовсім вимикається?  А якщо йому в голову і приходять думки, то обов'язково безглузді і сказують.

Здається, хтось був зі мною солідарний, оскільки на плече Сергія опустилася чиясь рука.

Марков, що різко обернувся, зіткнувся поглядом з не дуже задоволеним (я б навіть сказала, що вкрай злим) Владом.

- Кол-колишній, - відразу протараторив Сергій.

Щоб тобі ікалося, зрадник неприємний!

Як за помахом чарівної палички, Марков ікнув.  Потім знову.  І ось, гнівно дивлячись у мій бік, Сергій продовжив гикати.  Тобто мало того, що він сам сунувся у саму гущу подій, потім мене кинув, тож тепер ще й незадоволений тим, що я віддала по справедливості?

Хоча, каюся, те, що закляття подіяло, стало несподіванкою навіть для мене.  Вирішивши перевірити свою здогад, впритул подивилась на Влада і подумки наказала:

- Чихай!

Однак жодного результату я не отримала.  Вирішивши, що для заклинання потрібні емоції, згадала наш із Роговим недавній поцілунок і зрозуміла, що перестаралася, бо потік емоцій був, м'яко кажучи, знатний.

- Чихай!  – знову подумки звернулася до Владаа.

Але знову нічого не сталося: Рогов продовжив стояти та уважно за мною спостерігати.  А де результати створеного чаклунства?  Чому цей котяра не мучиться, а поводиться так, ніби нічого не сталося?

Ні, я, мабуть, ніколи не розберуся в тому, як діє ця магія!

- Чихни, будь ласка, - зробила я третю спробу.

Але нічого так і не сталося, і Рогов продовжив стояти гордою пам'яткою самому собі.

Нарешті Влад вирішив, що мовчали ми достатньо, тому хлопець відкрив рота і зібрався щось сказати.

Лайно, якщо він зараз почне мовити, що я вчинила аморально, пробравшись на вечірку, не зізнавшись йому, хто я така, і спокусивши його (а що вдієш, розмірів того, як далеко може зайти перевертень у своїх домислах, я не знала), то я не витримаю.

По-перше, це буде неймовірно прикро. По-друге, вкрай принизливо. Та й до того ж, виглядати посміховиськом я не збиралася.  Мені, варто зазначити, ще Вероніці помститися треба буде, тому втрачати запал я не збиралася.

Так що потрібно терміново перебити Влада.

- Да-да, чувак, ми всі зрозуміли, - протараторила я, не даючи Рогову навіть почати пропозицію.  - це нібито помилка була.

Насуплений Влад пильно на мене подивився, примружився вкрай недобро і вкрадливо перепитав:

- Нібито?

Радісно закивавши, я безневинно посміхнулася, схопила Сергія за руку і потягла геть.

Вже коли ми відійшли на пару сотень метрів, Марков прошипів:

- Ти ідіотка!

Ось чому, питається, він постійно мене обзиває?  Невже не можна поблажливо та з любов'ю відповісти до юної та повної сил відьмі?

- Сам такий, - не придумавши нічого кращого, показала однокласнику язик.

Той тільки глибоко зітхнув і нарікав:

- Чому мені постійно доводиться витягувати тебе із різних ситуацій?

Невдоволено пирхнувши, я озвалася:

- Ти забув, козел, як тобі спогади стерли?