Спека на вулиці нарешті почала спадати, поступаючись місцем важким, багряним сутінкам, які затягували Лос-Анджелес гнівною грозовою загрозою. У нашому підземному дренажному льоху під котельнею панувала повна тиша, яка порушувалася лише глухим гуркотом міських сирен, що доносилися крізь крихітне вентиляційне віконце під самою стелею. Місто за стінами нашого укриття буквально розривалося на шматки після виходу екстреного випуску «Вечірньої газети».
Я допив залишки міцного віски зі своєї склянки, підвівся з розкладачки і перевірив рухом пальців «Кольт» за поясом джинсів. Настав час робити наступний хід у цій кривавій партії.
— Сем, я на вихід, — тихо сказав я Професору, який сидів у кутку, методично протираючи затвор своєї гвинтівки. — Потрібно зробити фінальний дзвінок. Папери вже працюють на вулицях, тепер хай заговорить офіційне правосуддя.
— Будь обережний, Джеку, — Семмі підвів голову, і бліде світло гасової лампи блиснуло на його круглих окулярах. — Пам'ятай, що про цей льох не знає ніхто. Для всього світу ти зараз — привид. Хай так і залишається.
Я обережно вибрався через залізну заслонку назовні, залишаючи Семмі охороняти нашу збройову схованку. Мотоцикл я чіпати не став — портовий район зараз напевно кишів патрулями першого класу. Я пішки пройшов три квартали через зарослі пустирі, доки не знайшов будку таксофона біля заправки. Навколо було порожньо й тихо, лише вітер ганяв по асфальту обривки свіжих газет із велетенським заголовком про сенатора Берка.
Я опустив монети у щілину апарата і набрав прямий, засекречений номер офісу окружної прокуратури. Я знав, що заступник прокурора Каліфорнії Гаррисон зараз точно не спить.
Трубку на тому кінці дроту зняли миттєво, ніби прокурор тримав руку на апараті. Голос Гаррісона пролунав сухо, напружено, з помітними нотками глибокого шоку.
— Гаррісон слухає. Хто це?
— Це знову Джек Рейнел, прокуроре, — спокійно промовив я, випускаючи гіркий сигаретний дим у засклену будку таксофона. — Ну що, прочитали вечірні новини Френка Мейсона? Тепер ви переконалися, що я не блефував, коли говорив про три мільйони доларів Дона Маретті на рахунках сенатора Берка?
На тому кінці лінії запала важка, свистяча тиша. Я чув, як Гаррісон важко дихає в трубку. Він не знав, де я перебуваю, з якого кутка міста дзвоню, і це змушувало його нервувати ще більше.
— Рейнел... Ти влаштував справжнє божевілля, — нарешті вимовив прокурор, і його голос злегка затремтів. — Весь Вашингтон на вухах. ФБР уже оточило резиденцію сенатора. Мені начхати на ордер Маклейна, Джек. Я знаю, що ти не вбивав Клейтона. Зараз ти — єдиний живий свідок, який тримає в руках оригінали цих фінансових звітів. Де ти ховаєшся, Джек? Назви мені адресу, я вишлю за тобою броньований автомобіль і особисту охорону федералів!
— Не поспішайте, Гаррісоне, — я хижо посміхнувся, струшуючи попіл на залізну поличку апарата. — Броньовані машини залиште для сенатора. Моя адреса — це єдина причина, чому я все ще дихаю цим гарячим повітрям. Якщо Маретті дізнається, де я, корумповані копі Маклейна здадуть мене синдикату швидше, ніж ваші федерали встигнуть завести мотори. Граємо за моїми правилами. Оригінали документів надійно заховані в такому місці, про яке знає лише одна людина в світі — і це я. Якщо зі мною щось станеться, папери автоматично підуть у Департамент юстиції США.
— Що ти хочеш, Рейнел? — глухо спитав прокурор.
— Мені потрібна повна капітуляція Берка і офіційне звинувачення для Маретті. Завтра вранці я сам призначу вам місце і умови зустрічі, де передам оригінали папок в обмін на мою повну юридичну недоторканність і чисте ім'я. А поки що — тримайте свої бази даних під замком і не намагайтеся мене шукати. На зв'язку, прокуроре.
Я жорстко кинув трубку на залізні важелі, обриваючи розмову. Гаррісон був на гачку. Він розумів цінність компромату і тепер розгортав усю прокурорську машину, щоб захистити мою невидиму фігуру.
У цей самий час у кабінеті капітанії детективного бюро розслідування вбивств панував справжній хаос. Паніка через вечірню публікацію паралізувала роботу офіцерів, але в камері попереднього ув'язнення на першому поверсі було тихо.
Елен Венс сиділа на жорсткій дерев'яній лавці, міцно стиснувши пальцями краї своєї розірваної сукні. Вона чудово розуміла, що її витончена гра закінчилася повним розгромом. Джек Рейнел обвів її навколо пальця, вислизнувши на пірсі, а мафія тепер вважатиме її головною зрадницею через копії в газеті.
Раптом світло в коридорі дільниці блідо мигнуло і повністю згасло, занурюючи службові приміщення в глуху напівтемряву. Десь у кінці коридору пролунав короткий, приглушений удар, а потім важкий звук тіла, що впало на лінолеум. Охорона на вході навіть не встигла крикнути.
Двері в камеру Елен відчинилися з тихим металевим рипом. На порозі, вихоплений блідим світлом аварійного ліхтаря, з'явився Сільвіо «Ніж». Його темний плащ був розстебнутий, з-під пов'язки на пораненому плечі проступала свіжа кров, а в правій долоні він стискав важкий пістолет із довгим глушником. Напад на поліцейську дільницю посеред білого дня був чистим безумством, але Сільвіо діяв як скажений пес, якому нічого втрачати. Якщо Дон Маретті не отримає оригінали документів, Сільвіо першим відправиться на дно океану.
— Рухайся, сука, якщо хочеш жити, — жорстко загарчав Сільвіо, хапаючи Елен за лікоть і буквально витягуючи її з камери в темний коридор, де на підлозі вже лежали двоє знятих патрульних. — Копи в паніці через газету, у нас є дві хвилини, щоб вийти через підвал. Ти розкажеш мені все, що знаєш про таємні сховища Рейнела. Де цей виродок тримає папки Дона Маретті?
Елен задихалася від жаху, ледве встигаючи за його широкими кроками. Мафіозна машина синдикату йшла ва-банк, вириваючи Елен прямо з рук поліції, щоб вибити з неї координати мого сховища. Інтриги стислася до межі, і тепер фінальна зустріч під покровом наступаючої ночі ставала неминучою.