П'ять тисяч за квиток до пекла

Розділ 17: Передчуття грози

 

Коли я вислизнув із задушливого підвалу друкарні через задимлену розвантажувальну рампу, полудневе сонце Лос-Анджелеса ледь не засліпило мене. На вулиці стояв справжній сонцепек — задушлива каліфорнійська спека тиснула на голови перехожих, асфальт під черевиками ставав м’яким і пах гудроном, а над капотами автомобільного потоку тремтіло марево. Сховатися у портових тінях при такому сліпучому денному світлі, було завданням для справжнього смертника. Кожен патрульний коп міг стати моїм останнім супроводжуючим.

Шлунок зрадницьки звело від голоду — той ранковий бекон у Семмі давно згорів у крові під час бійні на пристані. Я залишив «Харлей» у затінку між торговими рядами ринку за два квартали звідси і пішки рушив до невеликої придорожньої забігайлівки на околиці порту.

Я недбало відрахував хрусткі купюри здивованому хлопцю за стійкою.

— Пачку «Честерфілда», пару пляшок хорошого газованого пива і два великих сендвічі з яловичиною. І щоб м'яса не шкодували, друже, — глухо промовив я, забираючи важкий паперовий пакунок, який так приємно пах свіжим хлібом та спеціями.

Повертатися на окраїну до Семмі довелося довгими обхідними дорогами, петляючи через промислові зони та пустирі. При повному денному світлі мій прихований трек був під загрозою. Я глушив мотор «Харлея» ще за сотню ярдів до його будинку, котячи важкий байк вручну крізь зарослі чагарники.

Професор зустрічав мене на порозі. Незважаючи на те, що за вікном був самий розгар білого дня, штори в кімнаті були щільно задернуті, створюючи похмуру напівтемряву, а на його колінах звично лежала заряджена двостволка.

Я пройшов на кухню, вивалив на стіл соковиті сендвічі та виставив холодні пляшки пива. Семмі прищурився крізь круглі окуляри, і на його суворому обличчі вперше за день з'явилася схвальна посмішка. Ми сіли за стіл і  взялися за їжу, запиваючи м'ясо міцним, пінистим пивом. Гіркий тютюновий дим від свіжих сигарет ліниво поплив під стелею. Це був наш перший спокійний момент, короткий перепочинок перед справжнім штормом.

— Все готово, Сем, — прошепотів я, витираючи пальці й рухом голови показуючи на сумку з негативами. — Мейсон пустив копії в набірний цех. Екстрений вечірній номер вийде з хвилини на хвилину. Нам потрібно терміново ховати оригінали і залягати на дно прямо зараз. Якщо Маретті почне трясти бази детективного бюро, його шпигуни в капітанії рано чи пізно вирахують твою адресу.

Професор мовчки кивнув. Він підвівся, загорнув у щільний папір товсту картонну папку Департаменту юстиції та коробку з готовими фотокопіями і повів мене на заднє подвір'я, у напівтемний дерев'яний сарай зі зброєю.

Семмі відсунув убік важкий залізний верстак, підняв дві широкі дошки підлоги і дістав звідти герметичний залізний ящик з-під армійських патронів. Ми акуратно поклали туди оригінали паперів, закрили важкі замки, і Семмі опустив ящик глибоко в земляну схованку під настилом. Зверху знову лягли дошки, які ми ретельно прикидали тирсою, іржею та збройовим мастилом. Навіть якщо бойовики Сільвіо перевернуть увесь сарай, вони знайдуть тут лише старий металобрухт.

— А тепер ховаємося самі, Джеку, — Семмі закинув на плече брезентовий чохол із гвинтівкою. — Під котельнею в будинку є старий дренажний льох, про який не знає жодне житлове управління міста. Там прохолодно, є вода і запас віски. Пересидимо там, доки місто не вибухне.

Ми спустилися в підземне укриття, заблокувавши вхід важкою залізною заслонкою. У тісному, вогкому приміщенні, при блідому світлі гасової лампи, Семмі дістав пляшку «Лагавуліна» і щедро налив у дві склянки. Ми пили мовчки, слухаючи, як нагорі, за стінами нашого підземелля, шаленіє спекотний Лос-Анджелес. Час тягнувся повільно, наче застиглий мазут. Ми зробили свій хід. Тепер залишалося лише чекати.

Невдовзі місто накрило справжнім інформаційним цунамі.

Сонце ще навіть не встигло наблизитися до океанського обрію, коли тисячі примірників екстреного вечірнього випуску «Вечірньої газети» з гуркотом вилетіли з розвантажувальних платформ прямо на залиті світлом вулиці Лос-Анджелеса. Хлопчаки-газетярі на кожному розі бульвару Сансет та Уилшир кричали так, що перекривали гуркіт автомобільного потоку:

— Екстрений вечірній випуск! Читайте всі! Сенатор Берк — маріонетка мафії! Три мільйони від Дона Маретті на вибори мера! Повні звіти Департаменту юстиції!

Місто закипіло в одну секунду. Це був не просто скандал — це був феєричний, грандіозний крах усього політичного олімпу Каліфорнії в прямому ефірі серед білого дня. Передвиборчий штаб сенатора Берка за лічені хвилини оточили сотні оскаженілих репортерів та перші агенти ФБР, які прибули на чорних машинах без розпізнавальних знаків прямо з Вашингтона. Самого сенатора забарикадували в його заміській резиденції — його кар’єра злетіла в повітря за кілька днів до виборів.

В офісі детективного бюро лейтенант Том Маклейн стояв посеред кабінету, люто дивлячись на свіжу шпальту газети, яку йому на стіл кинув розлючений капітан поліції. Корумпована верхівка управління була в паніці: після такого вибуху в пресі будь-яка спроба зам'яти справу банку чи просто «тихо ліквідувати» Джека Рейнела означала б автоматичне зізнання для всіх капітанів, які брали гроші у синдикату.

А в розкішному особняку в Бел-Ейр Дон Маретті з блідим обличчям слухав, як його телефони розриваються від дзвінків впливових людей із Вашингтона. Його імперія, яка будувалася десятиліттями, тріщала по швах через три аркуші фотопаперу. Мафіозна машина більше не могла діяти відкрито — за ними тепер стежило все ФБР країни.

Гра вийшла на новий, смертельний рівень. Ми із Семмі сиділи в напівтемні підвалу, слухаючи крізь маленьке підвальне віконце далекий, тривожний гуркіт міських сирен. Квиток до пекла був активований, і тепер усе місто горіло в цьому вогні, а Джек Рейнел нарешті перетворився з загнаного щура на головного режисера цього кривавого спектаклю.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше