Розділ 15: Старий репродуктор та лють Дона

Старий «Харлей» Семмі слухняно викашлював сизий дим, коли я нарешті загнав його в глибоку тінь дерев'яного навісу на подвір'ї Професора. Сонце вже стояло високо, нещадно випалюючи залишки нічного туману і перетворюючи Лос-Анджелес на розпечену, задушливу жаровню.

Я зайшов у будинок без стуку, тримаючи руку на рукоятці «Кольта». Семмі сидів за кухонним столом, розібравши до гвинтика затвор старої мисливської рушниці, але коли двері рипнули, його пальці автоматично завмерли поруч із зарядженим револьвером під газетою.

— Ти живий, Рейнел, — спокійно промовив Професор, ховаючи зброю назад. Його погляд ковзнув по моїй заляпаній мазутом сорочці та джинсах. — Навіть твої собаки на набережній не вірили, що ти виберешся з того пірсу. Радіо каже, там влаштували справжню криваву лазню. Половина детективного бюро Маклейна зараз збирає гільзи по всьому причалу.

— Елен здала мене Сільвіо, Сем, — я важко опустився на стілець, дістав з-під сорочки товсту папку з документами Департаменту юстиції і кинув її на стіл прямо перед ним. — Вона грала на два фронти. Хотіла продати папери третій силі — якомусь приватному детективному агентству, а мене пустити під ніж. Але Маклейн притиснув її в готелі, вирахував зустріч і приїхав якраз тоді, коли Сільвіо збирався випустити в мене весь диск «Томпсона».

Семмі відклав інструменти, поправив свої круглі окуляри й повільно підсунув папку до себе. Його мозолисті пальці розв'язали грубу мотузку. Коли он розгорнув перші аркуші фінансових звітів і побачив прізвище сенатора Томаса Берка поруч із мільйонними переказами від Дона Маретті, обличчя старого копа витягнулося, а щетина на щелепі здригнулася.

— Святий Ісусе... — прошепотів Семмі, і в його очах спалахнув блідий вогник справжнього жаху. — Джеку, це не просто квиток до пекла. Це ордер на ліквідацію для кожного, хто хоч раз глянув на ці цифри. Якщо Дон Маретті дізнається, що ці оригінали в моєму будинку, він зрівняє цей квартал із землею за допомогою динаміту.

— Я вже подзвонив прокурору Гаррісону, — я дістав сигарету і нарешті з насолодою затягнувся, випускаючи дим у стелю. — Запропонував йому угоду. Я надішлю йому копії, а оригінали залишаться в мене як страховка від Маклейна та Сільвіо. Сем, нам потрібно зробити дублікати. Зараз же.

Професор не став сперечатися. Він чудово розумів, що тепер ми в одному човні. Семмі підвівся, підійшов до важкої дубової шафи в кутку кімнати, відсунув її вбік і відчинив потайні двері, що вели до маленької фотолабораторії під сходами. Там, серед пляшок із проявником та сушильних затискачів, стояв старий, але надійний репродукційний апарат «Кодак» 1960-го року — гігантська камера на вертикальній станині з потужними лампами підсвічування. Такими апаратами колись користувалися в архівах управління для копіювання секретних планів.

Ми працювали в повній тиші майже годину. Семмі акуратно розкладав кожен аркуш з грифом «Цілком таємно» під важке скло, клацав затвором і міняв плівку, а я стежив за вікном, тримаючи «Кольт» напоготові. Кожна сторінка, кожна фінансова транзакція сенатора закарбовувалася на негативах, перетворюючись на нашу єдину зброю проти кримінального синдикату.

У цей самий час на іншому кінці міста, у престижному закритому районі Бел-Ейр, за високими кам'яними мурами розкішного особняка в італійському стилі, панувала зовсім інша атмосфера. Атмосфера чистої, звірячої люті.

Дон Маретті — літній чоловік із сивим, гладко зачесаним назад волоссям, одягнений у бездоганний шовковий халат — сидів у глибокому шкіряному кріслі свого кабінету. Перед ним на столі стояв недопитий бокал дорогого вина, а навпроти, блідий і з перебинтованим плечем, стояв Сільвіо «Ніж». Права рука дона ледве тримався на ногах після нічної зустрічі з помповими рушницями Маклейна.

— Ти підвів мене, Сільвіо, — тихо, майже пошепки промовив Дон Маретті. Його голос звучав м'яко, але від цього звуку двоє кремезних бойовиків біля дверей мивоволі витягнулися в струнку. — Ти дозволив поліції загнати себе в куток на якійсь гнилій пристані. Ти втратив Санто. І найголовніше — цей дрібний приватний щур, Джек Рейнел, знову пішов із моїми документами.

— Доне... Копи з'явилися нізвідки, — прохрипів Сільвіо, морщачись від болю в плечі. — Брюнетка виявилася сукою, вона грала за нашою спиною. Рейнел сховався в будці, а коли почалася стрілянина, він просто розчинився в тумані, наче привид. Мої хлопці зараз прочісують усі доки...

— Мені начхати на твоїх хлопців і на доки! — Маретті раптом з силою вгатив долонею по столу, так що кришталевий бокал з брязкотом перекинувся, заливаючи дорогий дуб червоним, схожим на кров вином. — Рейнел знає все. Якщо ці звіти Департаменту юстиції потраплять до Вашингтона, сенатор Берк вирушить не в крісло мера, а за ґрати, а за ним піду я! Вибори через два тижні!

Маретті важко дихав, його очі налилися кров'ю. Він підвівся, підійшов до великого панорамного вікна, з якого відкривався вид на квітучий сад та басейн.

— Підніміть усі наші зв'язки в мерії та поліцейському управлінні, — загарчав Дон, не повертаючись. — Передайте лейтенанту Маклейну: якщо Джек Рейнел не буде ліквідований до вечора, я опублікую списки всіх капітанів поліції, які беруть у меня гроші останні десять років. Нехай копи вивернуть це місто навиворіт! Перевірте інформаційні бази детективного бюро, підніміть архівні справи — з'ясуйте, де цей виродок може ховатися і з ким він спілкувався перед звільненням з поліції ! Живим чи mертвим, але папка має бути на цьому столі до заходу сонця!

Сільвіо мовчки кивнув і, тримаючись за поранене плече, швидко вийшов із кабінету. Мафіозна машина Лос-Анджелеса, підганяна страхом і люттю свого боса, розгортала свої смертельні щупальця. Вони починали переривати архіви детективного бюро, стрімко наближаючись до таємного притулку, де ми з Семмі якраз закінчували проявляти останній знімок.