Розділ 13: Тристороння бійня

У тумані, що густо огортав пірс, Санто та другий бойовик у сірому плащі просувалися вперед, наче дві розмиті примари з піднятими стволами. Дошки настилу під їхніми кроками рипіли дедалі ближче до моєї будки. Сільвіо «Ніж» стояв біля масивного чорного «Каділлака», тримаючи «Томпсон» на виготовку, а Елен, не ворушачись, вдивлялася в морок. Я вже майже бачив брудні криси капелюха Санто, який порівнявся з розбитим вікном моєї схованки. Мої пальці замерзли на спусковому гачку «Кольта».

І саме в ту секунду, коли розв'язка здавалася неминучою, нічну тишу порту підірвав шалений, дикий вереск автомобільних шин.

З боку набережної на старий дерев'яний настил пристані на шаленій швидкості вилетіли три важкі поліцейські машини. Вони гальмували юзом, розвертаючись боком і перекриваючи єдиний виїзд із пірсу. Фари-шукачі миттєво прорізали щільний туман гігантськими білими мечами, вихопивши з темряви і чорний «Каділлак», і фігури бойовиків, і обличчя Елен, яка засліплено закрила очі рукою.

— Управління поліції Лос-Анджелеса! — прогримів крізь гучномовець голос лейтенанта Маклейна. — Зброю на землю! Руки за голову! Ви оточені!

— Копи! Твою мать ! — дико закричав Санто, розвертаючись у бік патрульних машин.

Але Сільвіо «Ніж» був людиною, яка ніколи не здавалася без бою. Замість того, щоб кинути зброю, він хижо вискалив зуби, підняв свій «Томпсон» і випустив довгу, тріскучу чергу сорок п'ятого калібру прямо по лобовому склу першого поліцейського автомобіля. Скло розлетілося на тисячі дрібних крихт.

— Вогонь! Стерти їх з лиця землі! — загарчав Сільвіо.

У ту ж мить пристань перетворилася на справжнє вогняне пекло. Два бойовики в сірих плащах відкрили вогонь із пістолетів. Поліцейські, які вже встигли вискочити з машин і сховатися за відкритими дверцятами, відповіли щільним, скоординованим залпом із помпових рушниць «Ремінгтон» та службових револьверів. Грім від десятків пострілів над водою порту стояв такий, що закладало вуха. Тріски від старих дерев’яних паль та дощок настилу летіли на всі боки, наче осколки від гранат.

Елен Венс із диким вереском упала на коліна прямо біля колеса «Каділлака», намагаючись закрити голову руками. Кулі мафії та поліції прошивали повітря прямо над її хутряним манто. Санто встиг зробити три постріли, перш ніж важкий дріб із поліцейського «Ремінгтона» зніс його з ніг і викинув з пірсу прямо в чорну, мазутну воду затоки.

Для мене це був єдиний, подарований самим небом шанс. Тристороння бійня спалахнула так стрімко, що про Джека Рейнела забули абсолютно всі. Нападники відстрілювалися від копів, копи засипали свинцем «Каділлак» мафії.

Я діяв на чистих інстинктах колишнього сищика. Замість того, щоб втручатися в цей металевий шторм, я тихо вислизнув із протилежного боку будки доглядача. Там, де дерев'яний настил пристані закінчувався, до однієї з гнилих паль була прив'язана стара, завалена лахміттям робоча шлюпка.

Я закинув «Кольт» назад за пояс джинсів, міцно притиснув папку з компроматом ліктем до ребер, перемахнув через зламані перила і м’яко, без зайвого шуму впав на дно човна. Швидко дістав із кишені робочий ніж Семмі, одним точним рухом перерізав товстий прядив'яний канат, що тримав шлюпку, і щосили відштовхнувся від слизької палі рукою.

Нічний приплив і міцна портова течія миттєво підхопили легке судно, відтягуючи його в густий, непроглядний туман затоки. За якихось тридцять секунд я повністю розчинився в сірій блідій імлі. Спалахи пострілів на пристані тепер здавалися бляклими рожевими блискавками, а гуркіт автоматних черг доносився глухо, наче здалека.

Мене не бачив ніхто. Для Маклейна я залишався десь усередині будки, для Сільвіо — зник у воді.

Я ліг на дно шлюпки, важко дихаючи, і дивився в брудне небо Лос-Анджелеса. Вода тихо хлюпала об дерев'яні борти. Я знову обвів їх навколо пальця — і еліту детективного бюро, і найнебезпечніших убивць Дона Маретті. Папка під сорочкою була сухою і цілою. Але тепер, коли Елен Венс продала мене з потрохами, а поліція офіційно вела війну на знищення, мені потрібен був кардинально новий, абсолютно шалений план.

Шлюпку повільно несло повз темні силуети велетенських вантажних барж у бік закинутих сухих доків Східного пірсу. Мені потрібно було причалити, знайти телефон і зробити один єдиний дзвінок, який остаточно переверне цю шахівницю.