Розділ 9: Ранкові новини та прихований слід

Гаряча кава та перша ранкова сигарета повернули мені відчуття реальності. Гіркий дим «Честерфілда» ліниво змішувався з густим ароматом смаженого бекону. Семмі мовчки порівняв дві тарілки, підсунувши мені більшу частину, і сів навпроти, озброївшись своїм незмінним кухлем. У чистому одязі Професора — старій, але міцній фланелевій сорочці в клітинку та трохи завеликих джинсах — я знову почувався людиною, а не загнаним портовим щуром.

— Ну що, Рейнел, мізки прояснилися? — Семмі прищурився крізь круглі окуляри, розрізаючи ножем жовток. — Виглядаєш краще, ніж уночі. Але твій сірий костюм мені довелося спалити в грубці. Від нього так тхнуло порохом і машинним мастилом, що навіть мої мисливські собаки на подвір'ї почали б чхати.

— Дякую, Сем. З мене борг, — тихо відповів я, відправляючи в рот шматок хрусткого бекону. Кухня Професора, як завжди, була бездоганною. Поживний сніданок — це єдине, що відокремлювало мене від повної апатії.

Семмі нічого не відповів. Він повільно допив свою каву, підвівся і підійшов до тумбочки біля входу, де лежала щойно принесена пошта. На стіл переді мною впав свіжий, ще пахнучий друкарською фарбою номер ранкової газети «Лос-Анджелес Таймс».

На першій шпальті красувався велетенський чорний заголовок: «КРИВАВА БІЙНЯ В ПАСІФІК БАНКУ: МАФІЯ ЧИ КУР'ЄР-УБИВЦЯ?»

Прямо під заголовком була надрукована моя стара фотографія п'ятирічної давнини, ще з тих часів, коли я носив поліцейський значок детективного бюро.

— Твої «невеликі неприємності з портовими негідниками» мають дуже привабливий вигляд на першій сторінці, Джеку, — голос Семмі став сухим і професійним, як у судді. — Еліта з відділу розслідування вбивств перевернула вночі твій офіс. Лейтенант Маклейн особисто підписав ордер на твій арешт. Вони вважають, що це ти перерізав горло Клейтону і поклав хлопця Маретті.

Я відклав виделку. Апетит миттєво зник. Я швидко пробіг очима по тексту статті. Копи вирахували мене за відбитками на технічному ліфті — тут я облажався, поспіх дався взнаки. Але в статті було ще дещо. Журналісти згадували, що поліція вийшла на слід «таємничої брюнетки в сукні кольору вишні», яка напередодні замовляла комірку. Копи вже виставили охорону біля її номера в гранд-готелі «Амбасадор».

— Вони роблять із мене козла відбувайла, Сем, — я затягнувся цигаркою так, що вогник підібрався до самого фільтра. — Клейтон був мертвий ще до того, як я зайшов у хол. Хлопці Маретті прийшли з автоматами, щоб зачистити банк і забрати те, що лежить у мене під сорочкою. Я просто захищався.

Семмі мовчки підійшов до вікна, обережно відсунув фіранку і подивився на глуху, порожню вулицю на окраїні.

— Я знаю тебе, Джеку. Ти цинічний вилупок, але ти не ріжеш беззахисних клерків ради наживи. Якби я думав інакше, ти б ще вночі розмовляв із моєю двостволкою. Але Маклейну потрібен результат, а Дону Маретті — твоя голова. Що в папці, яку ти ховаєш під сорочкою?

Я замерз із цигаркою в руці. Поглянув на Професора. Стара дружба — це добре, але якщо я розкрию йому карти про сенатора Берка та фінансові мільйони Маретті, Семмі автоматично стане мішенню номер один для ліквідаторів синдикату.

— Там папери, Сем, які не повинні бачити ні копи, ні мафія. Це моя єдина страховка. Чим менше ти знаєш, тим безпечніше для тебе.

Семмі лише важко зітхнув і повернувся до столу.

— Мені начхати на твою безпеку, Рейнел. Я чотири роки тому вийшов у відставку саме тому, що втомився від бруду в капітанії. Але зараз тобі потрібно думати, як діяти. Твій «Форд» на парковці нафтобази довго не про стоїть — патрульні шерстять кожен куток. До вечора кожний патрульний першого класу буде знати твою нову фланелеву сорочку.

Я підвівся з-за столу, підійшов до вікна поруч із ним. Думки гарячково чіплялися за Елен. Вона в «Амбасадорі», під ковпаком у копів. Вона здала мене? Чи намагалася вигородити? Якщо поліція дізналася про її зв'язок із коміркою 412, Елен точно спробує викрутитися, перевівши весь удар на мене. Розумна, хитра сука. Але вона — єдина, хто може вивести мене на замовників цієї гри.

— Мені потрібно зв'язатися з нею, Сем, — тихо сказав я, дивлячись на далеку лінію міських хмарочосів, що блідо вимальовувалися в ранковому смогу. — Але не через телефон. Маклейн напевно вже поставив на прослуховування весь комутатор «Амбасадора». Будь-який дзвінок у номер 314 засічуть за тридцять секунд.

Семмі підійшов до своєї робочої шафи, де лежали розібрані рушниці, попорпався в ящику і витягнув звідти стару, потерту шкіряну сумку на ремені, яку зазвичай носять монтери телефонних компаній Каліфорнії. Всередині брязкали інструменти, тестери та важкий службовий слухач із затискачами-«крокодилами».

— Стара поліцейська звичка, — Семмі криво посміхнувся, поплескавши по сумці. — У підвалі «Амбасадора» міститься головний розподільчий щит телефонних ліній усього кварталу. Якщо ти зможеш пройти туди під виглядом лінійного майстра, ти зможеш підключитися прямо до кабелю номера 314 в обхід центрального комутатора і будь-яких магнітофонів детективного бюро. Ти почуєш усе, що вона говорить, і зможеш поговорити з нею сам, залишаючись невидимим для сержанта, який сидить у її вітальні.

Я подивився на сумку, потім на Семмі. Цей старий хрич знову рятував мою шкуру, ризикуючи своєю відставкою.

— Сем, ти геній, — я забрав сумку, закинувши ремінь на плече. — Мені потрібен твій старий мотоцикл «Харлей», що стоїть у сараї. «Форд» я не чіпатиму.

— Забирай, — Семмі кинув мені важку зв'язку ключів. — Але пам'ятай, Джеку: у тебе є лише один шанс. Якщо тебе застукають у підвалі готелю з цими затискачами, Маклейн особисто закриє за тобою двері камери і викине ключ у затоку.

Я міцно потиснув його важку, мозолисту руку, перевірив, чи надійно сидить «Кольт» за поясом джинсів, і попрямував до виходу. Ранкове сонце Лос-Анджелеса вже починало припікати, обіцяючи ще один спекотний і смертельно небезпечний день. Джек Рейнел повертався в гру, і цього разу я збирався грати за власними правилами.     Друзі, якщо вам цікаво, що буде далі — тисніть кнопку „Відстежувати автора“. Це дуже допомагає розвитку книги!