Розділ 6: Блиск і параноя в «Амбасадорі»

Поки поліцейські сирени розривали нічний нічний морок портового району, а детективи розгортали полювання на Джека Рейнела, на іншому кінці Лос-Анджелеса життя текло за зовсім іншими, золотими правилами. Гранд-готель «Амбасадор» на бульварі Вілшир уособлював собою розкіш, від якої у звичайної людини з робочих кварталів починала паморочитися голова. Це було улюблене місце голлівудських зірок, нафтових магнатів та політиків першої величини, де запах великих грошей надійно маскував будь-які кримінальні таємниці.

Номер 314, який орендувала Елен Венс, був справжнім шедевром епохи пізнього ар-деко та раннього голлівудського шику. Величезна вітальня потопала в м'якому світлі масивних кришталевих люстр, чиї підвіски тихо передзвонювали від найменшого подиху кондиціонера. Підлога була вистелена товстим, смарагдово-зеленим перським килимом, у якому дорогі жіночі туфлі потопали мало не по кісточки. Стіни, обтягнуті важким шовком кольору слонової кістки, прикрашали дзеркала в позолочених рамах та оригінальні літографії модних європейських художників. У кутку кімнати, біля панорамного вікна з видом на сяючий вогнями вечірній бродвей, виблискував лаком чорний рояль «Стейнвей», на полірованій кришці якого стояла срібна таця з кришталевим декантером, наповненим колекційним бурбоном.

Елен Венс нервово ходила по кімнаті, абсолютно не помічаючи цієї розкоші. Її шовкова сукня кольору стиглої вишні шурхотіла при кожному кроці. У правій руці вона стискала тонку сигарету «Нат Шерман» у золотому мундштуку. Хмари солодкуватого диму «Шанель» та дорогого тютюну нерухомо зависли під стелею, створюючи подобу туману, схожого на той, що зараз огортав Лос-Анджелеську затоку.

Вона підійшла до витонченого телефонного апарата з мармуровою трубкою, що стояв на лакованому столику з червоного дерева. Рука Елен, прикрашена масивним перснем із чистим смарагдом, на мить зависла над диском набору, але так і не наважилася зробити дзвінок.

Елен уже знала все. Півгодини тому по радіо в короткому випуску екстрених новин повідомили про криваву перестрілку в центральному відділенні «Пасіфік Банку». Диктор із професійною тривогою в голосі розповів про вбитого менеджера Клейтона, застреленого охоронця та одного ліквідованого нападника, якого поліція попередньо зв'язала з синдикатом Дона Маретті. Але найголовніше, що змусило Елен похолонути від жаху — репортери згадали, що таємничий кейс із приватної комірки безповоротно зник. Поліція шукала кур'єра. Мафія шукала кейс.

«Джек, ти проклятий дурню, де ж ти є?» — гарячково думала Елен, нервово струшуючи попіл на край кришталевої попільнички.

Вона недооцінила Маретті. Елен думала, що діє таємно, що Клейтон зможе непомітно передати документи дрібному приватному детективу з Сансет, у якого немає нічого, крім чотирьох доларів у кишені та старого «Кольта». Джек мав стати звичайним сліпим інструментом, поштовим голубом, який принесе їй папку в цей розкішний номер. Натомість Рейнел влаштував у банку справжню війну, і тепер уся її тонка, витончена комбінація летіла до бісової матері.

Елен підійшла до великого панорамного вікна і відсунула важку оксамитову штору. Далеко внизу, біля парадного входу в «Амбасадор», швейцари в розкішних лівреях схилялися перед багатими гостями, які виходили з новеньких блискучих «Лінкольнів» та «Ягуарів». Але на протилежному боці вулиці, під густою тінню неонової вивіски нічного клубу, Елен помітила те, від чого її серце пропустило удар. Там стояла непомітна чорний Шевроле. Всередині сиділи двоє чоловіків у фетрових капелюхах, які не зводили очей із вікон третього поверху готелю.

Це не були копи. Поліція Лос-Анджелеса діяла б нахабніше. Це були шукачі Дона Маретті. Вони вирахували її готель, і тепер номер 314 перетворився з розкішного притулку на золоту клітку, вихід з якої міг коштувати їй життя.

Елен повільно відійшла від вікна, відчуваючи, як страх починає сковувати її зазвичай холодний і розважливий розум. Ставки в цій грі виявилися набагато вищими, ніж п'ятнадцять тисяч доларів. На кону стояло майбутнє всього міста, і десь серед цього нічного неонового хаосу блукав Джек Рейнел із компроматом, який міг або підірвати Лос-Анджелес, або поховати їх обох у спільній могилі.

Раптом у тиші номера пролунав тихий, розмірений стукіт у двері. Три короткі удари. Елен замерзла посеред кімнати, а її рука мимоволі ковзнула під подушку дивана, де лежав маленький хромований «Браунінг».