Розділ 5: Еліта поліцейського управління

Центральне відділення «Пасіфік Банку» на Уилшир-бульварі зараз нагадувало розтривожений мурашник, куди замість окропу залили сирени та сині спалахи патрульних машин. Вся прилегла територія була оточена жовтою поліцейською стрічкою, яка ліниво колихалася від спекотного вітру. Слизькі від поту патрульні відтісняли натовп роззяв і репортерів із дешевими спалахами камер, які намагалися винюхати хоч якісь подробиці кривавої бійні серед білого дня.

Детектив відділу розслідування вбивств, лейтенант Том Маклейн, стояв посеред прохолодного, але тепер уже просоченого запахом смерті операційного залу банку. На ньому був пом'ятий коричневий піджак, краватка зсунута вбік, а в роті диміла незмінна, напівзгасла сигарета. Маклейн працював у першому класі детективного управління цього міста вже двадцять років і знав одну залізобетонну істину: якщо в банку перерізають горло менеджеру вищої ланки і влаштовують стрілянину з автоматів — це ніколи не буває звичайним нальотом заради каси.

Він повільно переступив через запечену калюжу крові і попрямував до службового коридору. Його напарник, молодий, амбітний сержант Боб Керрі, гарячково записував щось у свій блокнот, ледве встигаючи за широкими кроками лейтенанта.

— Що ми маємо на цю хвилину, Боб? — глухо кинув Маклейн, не виймаючи сигарети з рота.

— Повний завал, лейтенанте, — відгукнувся Керрі, витираючи хустинкою лоб. — Експерти закінчують у кабінеті Клейтона. Менеджеру перерізали горло професійно, одним точним рухом ззаду. Він навіть не встиг крикнути. Охоронець біля входу знятий чергою впритул. Зброя нападу — «Томпсон», калібр .45. Чиста робота ліквідаторів синдикату. Але найцікавіше далі в коридорі, біля самого сховища. Там лежить один із нападників. Дві кулі тридцять восьмого калібру точно в грудну клітку.

Маклейн зупинився біля тіла хлопця в сірому габардиновому плащі, яке вже фотографував криміналіст. Очі вбитого бандита все ще здивовано витріщалися в стелю.

— Хто це? — примружився лейтенант.

— Карл «Малюк» Тодіно. Дрібний бойовик із команди Сільвіо «Ножа», що працює на Дона Маретті. Офіційно — під наглядом нашого управління, неофіційно — один із найнагліших виконавців синдикату.

— Отже, люди Маретті прийшли сюди за чимось дуже важливим, — Маклейн випустив цівку сірого диму. — Але хтось виявився швидшим і всадив у «Малюка» дві кулі з тридчять восьмого. Наш таємничий стрілець не користувався автоматами. Він поклав професійного вбивцю зі звичайного короткоствола. Що кажуть експерти по сховищу?

Боб Керрі перегорнув сторінку блокнота й понизив голос:

— Сховище було розблоковане самим Клейтоном перед смертю. Одна з приватних комірок — номер 412 — відкрита ключем. Всередині пусто. Крім того, замок технічного ліфта, що веде в підвал, розбитий.  Хтось забрав вміст комірки, заліз у цей грошовий підйомник і спустився в підвал, де котельня. На виході з підвалу ми знайшли кинутий сірий піджак і брудну робу прибиральника. Цей хлопець переодягнувся прямо там і вийшов через провулок під виглядом обслуговуючого персоналу. Свідки на Третій вулиці бачили прибиральника з тачкою для сміття, але ніхто не звернув уваги, куди він подівся.

Маклейн важко зітхнув і потер втомлені очі. Картинка в його голові починала вимальовуватися, але вона йому дуже не подобалася.

— Отже, у нас є третя сила, Боб. Людина, яка знала про візит Маретті, мала ключ від комірки 412, застрелила бойовика синдикату і технічно, без зайвого галасу, вислизнула у нас з-під носа, поки патрульні ловили ґав на парадному вході. Хто в цьому місті має мізки, вміє стріляти без промаху з 38-го калібру і настільки відчайдушний, щоб перейти дорогу Дону Маретті?

— У нас є перші зачіпки з реєстраційних книг банку, — Керрі підійшов ближче до напарника. — Клейтон останні дні був сам не свій. А вчора ввечері, за даними наших інформаторів, у його кабінет заходила жінка. Опис гарячий: висока брюнетка, дуже дорога сукня, парфуми «Шанель». І вона замовила доступ до комірки 412 на сьогоднішній ранок на ім'я... якогось кур'єра. Але вранці замість кур'єра прийшли автомати Маретті.

— Брюнетка, кажеш? — Маклейн хижо посміхнувся, вперше за цей день. — Перевірте всі дорогі готелі в радіусі трьох миль. Жінки такого типу не живуть у нетрях. Що по нашому стрільцю з підвалу?

— Експерти зняли відбитки пальців із решітки технічного ліфта  База даних детективного бюро дала збіг, лейтенанте. Ці пальці належать хлопцю, який колись служив у поліції, але вилетів звідти зі скандалом п'ять років тому. Зараз він перебивається дрібними замовленнями і вічно сидить без цента.

Маклейн замерз. Його сигарета ледь не випала з губ.

— Тільки не кажи мені, Боб...

— Так, лейтенанте. Це Джек Рейнел. Приватний детектив із бульвару Сансет.

Маклейн міцно вилаявся, так що криміналіст поруч аж здригнувся. Він добре знав Рейнела. Джек колись був одним із найкращих сищиків управління, вовком-одинаком, цинічним, зухвалим, але він ніколи не ліз у мокрі справи мафії без вагомої причини. Якщо Джек Рейнел пішов на такий шалений ризик, значить, у тій комірці 412 лежало щось, що коштує дорожче за все золото Каліфорнії.

— Слухай мою команду, Керрі, — загарчав Маклейн, хапаючи сержанта за рукав піджака. — Офіс Рейнела — під цілодобове спостереження. Його стару квартиру перевернути догори дриґом. Оголосити перехоплення на його старий «Форд». Але головне — жодного слова пресі! Якщо Дон Маретті дізнається раніше за нас, що кейс у Рейнела, Джека знайдуть у порту частинами, а ми ніколи не дізнаємося, що було в тій папці. Орієнтуйте хлопців: Рейнела брати живим. Він — наш єдиний ключ до цього пекла.

Поліцейський автомобіль рушив від банку, увімкнувши сирени на повну потужність. Детективне бюро Лос-Анджелеса почало полювання на Джека Рейнела, навіть не здогадуючись, що в цей самий момент права рука Маретті, Сільвіо «Ніж», уже підпалює портову фабрику, де детектив залишив свої останні сліди.