РОЗДІЛ 21 ДАВИД

Моя земля зійшла з орбіти. Світ перевернувся догори дриґом, а уявлення про стосунки між чоловіком і жінкою злетіли нанівець. Мов божевільний стою за крок до дверей своєї кімнати, де мирно, у моєму ліжку, у моїй постелі спить Емма. Я хочу її побачити. Загорнуту в шовкове покривало, з розкиданим по подушці пшеничним волоссям, із сонною безтурботністю на личку.
Хочу…
Але межу забороненого я ніколи не переступлю, бо дівчина довірилась, погодившись залишитись в квартирі. О, яким щирим виявилось здивування в її очах, коли повів у спальню і з побажаннями спокійної ночі зачинив за спиною двері. Мабуть, вона довго стояла спантеличеною і вагалась у правильності свого рішення, бо аж ніяк не сподівалась знову опинитись у цьому ліжку.
Я борюсь з диким бажанням.
Зариваюсь пальцями у волосся, намагаючись прогнати уявну картинку про оголену дівчину. Маніяк.
Збожеволів. Однозначно збожеволів думати про Емму.
Злий на самого себе, відправляюсь на велопрогулянку. Ранок зустрічає похмурою сирістю і затяжним небом, прикрашеним обвислими дощовими хмарами. З хвилини на хвилину рине справжнісінька злива. Даремно я вибрався з квартири, тому що доводиться повертатися і знову мучитись фантазіями про дівчину у спальні.
Кілька хвилин стою під під’їздом, роздивляючись навкруги. На душі неприємно ниє, ніби ти зробив щось особливо небезпечне і тепер переймаєшся за наслідки. Тривожно. Безпідставно тривожно.
— Трясця, що відбувається?
Мабуть, я давно не відпочивав, давно добряче не сидів у клубі з друзями. Настав час відірватись.
Поспіхом вдихаю на повні груди вологого повітря, і беру курс у рідні стіни. Поки Емма спить, зготую собі чай і каву для неї. Каву для Емми. Однозначно я втратив розум.
У квартирі панує блаженна тиша. Я обережну йду, аби не створювати найменшого шуму. Уявляю, як мала прокинеться і побачить танцю з ароматним напоєм на тумбі. У її очах засвітиться чергова порція спантеличення, а губки розтягнуться в усмішці. Коли вона усміхається, на щічках утворюються ямочки, котрі, до речі, я вчора доволі вдало відтворив на папері. Краєм ока помічаю теку, залишену у вітальні на столі. Край портрета, що заборонений для сторонніх очей, зрадливо визирає, зманюючи вкотре поглянути.
Не втримавшись, крадькома дістаю малюнок. Емма.
Дівчина ще втече, побачивши цей витвір мого олівця. Прийме за хворого, і накиває п’ятами. А я цього допустити не можу, тому що мені подобається з нею спілкуватись, їсти, просто бачити поруч. Я прибираю теку у кабінет, після чого пораюсь на кухні. Стрілка годинника невпинно біжить вперед, проте моя хатня робітниця не поспішає спускатися на перший поверх та братися до своїх прямих обов’язків. Я готую сніданок, раз за разом дивлячись у напрямку сходових маршів. Витівку з кавою у ліжко я добросовісно тамую у собі.
Простір кухні переповнюється густим запахом сніданку, столове наряддя давно на столі, а спляча красуня продовжує займати мою кімнату. Слід збиратись на роботу. Прийняти душ, переодягнутись, та перш за все потрапити у спальню. Відштовхнувши на другий план пересуди про гарні манери, я тихо, навшпиньках, заходжу у кімнату, яку вважаю суто власною територією. Емма спить, загорнувшись з головою у ковдру. Тільки кінчик маленького носа допитливо визирає, дозволяюся його власниці дихати. На мить застигаю на картинці, що розкривається очам. Чомусь відчуваю гостре розчарування. Ідіот! Сподівався побачити оголене тіло?
Я божеволію. Поспіхом хапаю першу ліпшу вішалку, на якій заздалегідь підготовлені сорочка та штани ( стилісти завбачливо підбирають і складають речі, аби зайнята людина не витрачала зайвого часу на збори і вибір одягу) та кулею вилітаю геть. Якось будити її не личить справжньому джентльмену. Після душу, який приймаю на першому поверсі, снідаю на самоті. Тарілки дівчини залишаю сервірованими. Сподіваюсь, вона подякує за смачну їжу, а не прийме добрий жест за докір чи образу.
Я ж старався від щирого серця.
В офіс буквально мчу. Ранковий час за приємними турботами пролетів непомітно. Що казати, мені до бісиків сподобалось готувати їй каву і їжу. Є в цьому щось особливе, приємне, домашнє.
Я мрію. Витаю у небесах. І незрозуміла усмішка торкається моїх губ.
У вхідних дверях в офіс здибаю Лізу — залізну, непохитну леді, яка одразу сканує мене поглядом. Я мов просвітлений рентгенівськими променями, і сховати тремтіння всередині не вдається.
— Привіт, Давиде. Ти сьогодні якийсь інший, замріяний. Останнім часом ти дивно поводишся. Перевтомився? Захворів? — на очах у підлеглих, креативний директор торкається мого чола тильною стороною долоні. — Любий, тобі слід гарно відпочити. Сходимо сьогодні в нічний клуб, вип’ємо, потанцюємо. Ми давно не проводили час разом.
Я ривком відводжу її руку, показую, що не бажаю аби порушували мій особистий простір.
— Лізо, припини. Ти дозволяєш собі лишнього.
Дівчина дує губи, не приховуючи розчарування. Удвох заходимо у ліфт.
— Ти не відповів на мою пропозицію, — продовжує надокучати. — Увечері ми обоє вільні. Я дивилась твій робочий план на день.
— Відколи креативний директор займається графіком генерального директора? — моя брова запитально повзе догори.
— У тебе немає помічниці, тож я викликалася допомогти. Сонце, ти ж не будеш проти, щоб хороша подруга виручила. Давиде, ти геть напружений.
Пальці з довгими нафарбованими нігтями вмощують на мої плечі, вправно масажують м’язи поверх тонкої тканими сорочки. Ліза, користуючись нагодою, переходить на звабливий шепіт:
— У кабінеті продовжимо. Зараз я відвідую курси масажу, і знаю як допомогти чоловікові розслабитись.
Я відверто хмикаю.
— Виявляється, є навіть такі курси. Боюсь уявити, як і що ви практикуєте.
— Ти нестерпний, — вона вмить позбавляє захвату, робить крок вбік.
— Годі, Лізо. Я пожартував. А стосовно клубу, я не проти. Обирай місце і після роботи сходимо разом, трохи розважимось.
— Правильне рішення. Мозок також потребує відпочинку.
— Я працюю над новою колекцією. Зараз зберемось з дизайнерами, обговоримо деталі, і ти розпочнеш пошуки інсталяцій.
— Правда? Це прекрасна новина! Ти нарешті в русі.
Ліза повисає на шиї. Мабуть, вчиняє так спеціально. Двері кабіни прочиняються і декілька місцевих пліткарок на високих підборах поспішають відвернутись від недвозначної картини.
А дівчина підхоплює мене під лікоть і буквально сяючи щастям, супроводжує в кабінет .
Здається, даремно я погодився на спільний вечір. Розпрощатись з Лізою буде ще тим випробуванням.
А вдома чекатиме Емма.