РОЗДІЛ 19 ЕММА

Нове місце лякає черговою невизначеністю і шаленою метушнею, що розгортається навколо подібно вихору. Я спантеличено роздивляюсь кухонну техніку, а мене не менш допитливо вивчають блакитні очі новоспеченого чи то друга, чи то наставника. Павло явно бажає мені сподобатись і справити гарне враження. Хлопець кардинально відрізняється вдачею від свого сурового друга, який із відстороненим виразом обличчя полишив мене здобувати кухарські знання. Е, шкода не можна відправитись на чаклунські курси. Я б з радістю зварила зілля, здатне перетворити нового боса на зелену жабу. Хай би сидів жабун на болоті й висловлював невдоволенням комарам і мухам!

Чомусь Давид дратує. Його непохитна лінія поведінки згідно з власними принципами здатна довести до божевілля. Мабуть, він уявлення не має, що навіть у сірого існує двісті п’ятдесят відтінків.

— Еммо, зовсім скоро ти добре орієнтуватимешся на моїй кухні. Я особисто подбав про розташування спецій, інвентарю, і всього-всього, до чого здатний прикласти душу.

Я дивлюсь на Павла і не знаю, що відповісти. А хлопець хоче щось почути, зокрема похвалу з моїх губ.

— Боюсь, що моя присутність тільки додасть клопоту, — чесно випалюю.

— Та припини! Якщо помітила, ти працюватимеш у суто чоловічій компанії, бо я принципово ніколи не брав у команду дівчат. Ти перша і такий досвід мені також потрібний.

— Справді, я тутечки одна дівчина, — оглянувши присутніх чоловіків, погоджуюсь з Павлом, який гордо стоїть навпроти, і тримає груди випнуті колесом вперед.

— Яка твоя улюблена страва?

— Краще запитати, яка улюблена в Давида. Виключно заради його забаганок я змушена вам докучати.

— Ну, по перше, можеш звертатись на «ти». Так буде обом легше. По друге, не варто розчинятись в чужих химерах. Давид не звиклий відступати від власних надуманих принципів, тож і ти не поспішай. Інакше швидко набриднеш, перетворишся на чергову з чергових.

Проникливий погляд забирається в самісіньку душу, вивчає мою реакцію на зухвалу провокацію, на красномовний натяк про справжні почуття та стосунки між мною і Босмановим.

— Я не бігаю за Давидом Романовичем, бо він мій роботодавець і ні каплі більше.

— Тобто ви не… — Павло не припиняє спроби докопатись до істини.

Я мовчки киваю у знак згоди. — Вибач, що відверто ставлю питання. Просто ми давно спілкуємось з Давидом і я щиро здивувався про наявність у нього подружки.

— У Босманова важкий характер?

— Він занадто справедливий. А оточення неохоче сприймає правду і людину, яка посліду її принципам. Тому інколи мій хороший друг буває до відрази нестерпним.

— Дякую, ти мене підтримав, — хмикаю, зовсім не в захваті від веселкових перспектив.

— Попередив. То як щодо улюбленої страви принцеси Емми?

Щирість Павла викликає усмішку на губах. Несміливо видихнувши, згадую про вареники з вишнею. Ну що поробиш, коріння сильніше за будь-які принади інших націй. Я люблю своє, справжнє.

— Знаєш особливий рецепт приготування тіста? — з інтригою в голосі запитує хлопець.

— Мамин, простий і найлегший. Три склянки муки висипаємо гіркою в миску, робимо ямочку, в яку виливаємо склянку крутого окропу. Далі дерев’яною лопаткою, наголошую дерев’яною, швидко вимішуємо тісто. Коли трішки вистигне, мнемо його руками та відправляємо в холодильник на тридцять хвилин.

— Олія?

— Ні, ніколи не додавала.

— Даремно, тісто триматиме еластичність. А так непогано. Що стосовно начинки?

— Начинки? Головне — свіжі вишні. Вийняв кісточки, додав цукру — і все!

— Точно все, кухарочко?

Питання заганяє в глухий кут і я спантеличено округлюю очиська.

— Про агар-агар чула? Діставай блокнот, записуй поки я добрий.

— Я без нічого, — жалісливо вимовляю. — Однак, спробую запам’ятати.

— Спробую запам’ятати, спробую запам’ятати, — передражнює Павло. — Зі школи багато запам’ятала математичних і хімічних формул? Правда ж ні? У кулінарії так само, кожнісінький грам та інгредієнт має значення. Ось, візьми мою ручку і білі аркуші, дорогою додому придбаєш суперовий тематичний записник. Отже, погнали.

Павло, переповнений натхненням, диктує швидко. Виявляється, кулінарія для нього не просто улюблена справа, а цілісінька наука, мистецтво! За годину два листки списано повністю. Після теоретичних основ переходимо до практичних. Шеф-кухар встигає на всі боки: і мене дресирує, і підлеглими керує, і телефоном розмовляє. Ловлюсь на думці, що йому подобається перебувати у центрі уваги, а ще Павло знає, як поводитись з дівчатами. Галантний та турботливий, хлопець ні на секунду не дає відчути себе самотньою.

Моє перебування в ресторані затягується до вечора. З приготованими варениками, котрі Павло наказав спакувати в контейнер і сьогодні ж негайно почастувати Босманова, відправляюся на квартиру. Дорогою в маршрутному таксі вкотре пишу сповіщення коханому, проте воно, побачене і прочитане, залишається без відповіді. Під під’їздом багатоповерхівки набираю номер Сашка. Після двох невдалих спроб полишаю марний задум. Гарний настрій, який був поруч з шеф-кухарем, розсівається. Мені край не зрозуміла позиція хлопця, якому так хотіла подарувати свій перший раз. Міг же просто поговорити, пояснити куди зник. І для годиться поцікавитись, як мені вдалось вибратись з квартири, чи все гаразд, чи не загриміла за нашу поведінку за грати?

Боляче. В області серця дуже боляче.

На моє превелике здивування вхідні двері квартири відчиненні. Її власник вдома.

— Тільки цього не вистачало, — тихо бурчу під ніс.

Залишити вареники з неймовірною вишневою начинкою і накивати п’ятами тепер не вдасться. Наберися мужності, Еммо, попереду вечір з Босмановим.

Романтична варенична вечеря!

— Я прийшла, — кричу з порогу та не почувши відповіді, заходжу у вітальню, де на дивані, у домашній одежі, застаю схиленим над малюнками Давида.

Хлопець мить спантеличено сканує мене з голови до ніг, а потім якось підозріло ховає ескіз, над яким та захоплено і мрійливо працював.