РОЗДІЛ 18 ДАВИД

Емма роззирається навкруги спантеличеними очима, боязливо зирить на тарілку, на якій парує фірмова страва шеф-кухаря. Я страшенно голодний. А коли голодний, то відповідно злий і нервовий. — Смачного, — киваю на ароматний шматок м’яса.
— Навзаєм, — бурчить дівчина та несміливо бере до рук виделку. Спершу пробує їжу одними губами, але голод не тітка, і зовсім скоро ми обоє вправно орудуємо столовим наряддям. Коли з обідом покінчено, я знову повертаюсь до угоди.
— І так, я пропоную непогані умови. Але тебе щось не влаштовує.
— Я не зовсім розуміюсь на юридичних термінах, — починає вертіти стару пластинку.
— Твоя справа — смачно готувати їсти, старанно прибирати. І дійсно, вечеря входитиме у твої обов’язки. Протягом дня ти повинна знайти час на навчання кухарської майстерності в мого знайомого. Все легко як один додати один. А стосовно іншого я покладаюсь на твою чесність, порядність, чесне слово. Тобто, даю можливість спростувати перше негативне враження.
Емма важко видихає. Складається враження, що приймає найскладніше у своєму житті рішення. Без зайвих слів дівчина тягнеться до паперів та несміливим ривком хапає їх з моїх пальців.
Я також мовчки дістаю з портфеля ручку і простягаю для підпису.
Мить — справу зроблено, двома підписами засвідчуємо добровільну згоду на співпрацю.
— Нічого шкодувати, тому що ти отримала прекрасний шанс навчитись чогось нового і зрозуміти, що за будь-який вчинок, поганий чи хороший, необхідно нести відповідальність.
— Тобто, стану дорослою?
— Вірно. А зараз ходімо на кухню, де познайомишся з Павлом.
На рівні інтуїції відчуваю хвилювання і сумніви, які точать мою нову хатню робітницю. Поки вона не передумала і не порвала договір, ховаю його в теку.
Він не має жодної юридичної сили, від слова жодної для мене та Емми. Однак, непроханій нічній гості цього не варто знати. Нехай вчиться відповідати за свої косяки.
На моє прохання нас проводять на кухню, царство мого давнього товариша, справжнього віртуоза в приготуванні їжі, і просто хорошої людини — Павла Дернового. Чоловіка застаємо за його улюбленою справою — чаклуванням над десертом.
— О, яка цікава зустріч, — відірвавши від десерту очі, чоловік одразу сканує поглядом Емму. На кутиках губ малюється усмішка. Він сприймає дівчину за мою супутницю. — Невже? — запитально зводить брови в очікуванні виключно позитивної відповіді.
— Познайомтесь. Емма — моя хатня робітниця. Еммо — це Павло, шеф-кухар ресторану.
— Хатня робітниця? — спантеличено перепитує Павло, кидаючи бентежний погляд то на мене, то на зніяковілу дівчину. — Цікаво, цікаво. Це щось новеньке. Я б сказав зі світу фантастики.
— Павле, я прийшов до тебе з проханням. Еммі необхідно надати кілька практичних уроків з приготування їжі. Загалом кухарські здібності у неї є.
— Але вони далекі від твоїх ідеалів, — підступно хмикає хлопець, не відводячи зачарованих очей з тендітної фігурки. — Я з радістю допоможу.
Наступної хвилини він простягає широку долоню у знак згоди, тільки не мені, а новоспеченій учениці. Павло — палкий прихильник штучної краси — великих губ, круглих грудей і дупок. Худорлява Емма однозначно не його типаж, проте інколи трапляються винятки. І, здається, виняток стався саме зараз.
Десь під ложечкою неприємно коле, бо я зовсім не розраховував на бурхливу реакцію.
— Давиде, відправляйся на роботу, а ми зараз оглянемо володіння Павла Дернового.
Театрально відставивши лікоть, забирає мою розгублену (і таки довірливу як немовля) покоївку. А остання покірно, як загублене телятко, перебирає за ним ніжками. Трясця! І чому мені не байдуже? Чому сарафан у ромашки так пасує до її пшеничного волосся? І чому взагалі я з нею вожусь? У мене колекція на носі, тоді як переймаюсь малознайомою дівкою, яка нахабно веселилась в моїй квартирі.
Я ревну до Павла? Я втрачаю здоровий глузд від того, що Емма щиро заливається сміхом з його безглуздого жарту?
Стрепенувшись та даремно намагаючись зосередитись на проблемах земних, повертаюсь в офіс. Слід негайно сідати за ескізи. Випхати з голови другорядні питання й фантазувати над новинками.
Ми ніколи не задумуємось наскільки важливо відпочивати в якісній та красивій постільній білизні. А це міцний і комфортний сон, це відсутність алергенів, які обожнюють отруювати нам життя, це зона відпочинку, де забуваєш про приємне і погане, про денні здобутки й проблеми.
А красива жінка на красивій постелі … Рай без зайвих пояснень. Наприклад, пшеничне волосся на блакитних тонах. Тонах синіх як небо, бірюзових як вода навколо казкових островів, тонах молочних і ніжних як її порцелянова шкіра. Уява малює картинку за картинкою. Я рухаюсь в загальному потоці транспорту й автоматично скидаю швидкість, повзучи наче черепаха. Дозволяю собі фантазувати. І вже біля офісу, різко вдаривши по гальмах, приходжу до висновку: я не маю жодного права думати про чужу дівчину, розглядати Емму як об’єкт натхнення і гірше — зваблення.
Вона з іншого світу, зроблена не з мого тіста. Вона має хлопця, з яким провела ніч, і, мабуть, якого кохає.
Емма не моя муза.
Абсолютно не муза.
Тільки коли нариси нової колекції втілюються у реальність, я знову і знову повертаюсь до дівчини у сарафані, розцяцькованому польовими ромашками.
Давиде, зберись. Ви зовсім не знайомі.