РОЗДІЛ 8 ЕММА

Мабуть, я належу до зникаючи виду безрозсудних істот, або взагалі є останньою їхньою представницею, якій з хвилини на хвилину скрутять шию. Саме такою я бачу себе в очах власника квартири, де з коханим хлопцем влаштували справжнісінький розгардіяш.
Його вилиці міцно стиснені, і всім грізним виглядом показує, що зараз зітре мене в порошок, зрівняє з землею, або вигадає покарання не під силу навіть чарівній феї з казки про Попелюшку.
Проникливі, глибокі очі змірюють важким погляд, затримуються на скрученому на потилиці волоссі.
Хлопець мовчки розвертається та йде з кімнати. Мені нічого не залишається, як спуститися на перший поверх слідом і знову ніяковіти від вигляду безладу на кухні.
Хлопець бере до рук чашку з чорного скла.
— Була моєю улюбленою, — задумливо вимовляє, розглядаючи її. Несподівано він різко відсуває вмонтовані дверцята в стінці кухні і сердито викидає близьку серцю річ у сміттєвий бак. — Все, немає.
— Навіщо ви так? — за долю секунди опиняюся поруч, кидаюсь сміття. — Я помию. Ідеально вимию хлором.
— Ти таки божевільна,— картинно закатує очі. — Справа не в чистоті. Я ненавиджу, коли чіпають мої речі, коли вриваються в мій особистий простір і творять там казна-що. Даремно, я не здав тебе поліції.
Він робить кілька кроків вбік. Тонкі пальці занурюються у волосся, псуючи ідеальну зачіску.
— Придумала, як вибиратимешся з проблем? Яким чином ти повинна розрахуватись зі мною за цей безлад, за невиконане замовлення, за мовчанку перед керівництвом клінінгової служби, за брехню правоохоронцям, за мій спокій, за ніч у моєму ліжку?
— Я…
Непрохані сльози навертаються на очі, розливаються солоними річечками по розпашілих щоках. Я остаточно розгублюсь перед натиском чоловіка, що перейшов на режим «великого боса».
Його вказівний палець злітає догори.
— Припини рюмсати. Ти все одно не вийдеш з цієї квартири, поки не компенсуєш мої матеріальні і моральні затрати. Не здогадуєшся, що повинна зробити, що запропонувати?
Тепер до вологих потоків додається багряна фарба, що виступає на щоках, висловлюю мій страх і сором.
Натяк дуже красномовний. Перед мною еталон чоловічої краси. Не всі актори похизуються такою вродою, харизмою, аурою впевненості й прагматичності. Але я … Я ніколи цього не зроблю.
— Я не дозволю себе торкатись, — голосно виголошую зрадницьким тремтячим голосом.
— Що?
— Я не спатиму з тобою… вами… Розраховуватись сексом не для мене.
— Що? — повторює хлопець, і здається його очі збільшуються до розміру блюдечок. І нижня губа від здивування відвисає. Моя відповідь заганяє його в глухий кут. А що? Не чекав? Думав, помани пальцем — кожна побіжить. Я глибоко дихаю, щосили намагаючись вгамувати ураган всередині.
— Ніякого інтиму! — ледь не кричу красеню.
Несподівано хлопець пирскає сміхом. Він хитає головою, відверто насміхаючись з мене. Посмішка пасує незнайомцю.
— Здається, ти перегнула палицю стосовно моїх бажань. Заспокойся, ти зовсім не в моєму смаку.
Я готова провалитись крізь землю. Прямісінького із цього енного поверху в пекло, бо рай навіженим не світить.
— Перепрошую, — лепечуть губи. — Схоже, я не правильно зрозуміла.
— Розуміти — це не про тебе.
— Я приберу все і зникну. Ми більше ніколи не перетнемось, — гарячково обіцяю. Кидаюсь прибирати залишки фастфуду, порожні пляшки. Кожний мій рух контролюється. Почуваюсь піддослідною мишею, за котрою допитливо спостерігають.
Однак, він обхоплює міцним захватом вище ліктя.
— Зупинись,— говорить над вухом, а спиною пробігає холодок. Ніздрі наповнює аромат морського бризу. Випрямившись, я застигаю в кількох сантиметрах від хлопця, впритул роздивляюсь ямочку на підборідді, легку щетину і втому. Шалену втому, наче він добу перебував на ногах. — Мені необхідної їхати на роботу. Повернусь через три години. Щоб до цього часу квартира блищала.
— І все?
Важкий погляд знову ковзає моїм обличчям. Тепер у ньому мелькає захоплення. Слабке, ледь помітне, але захоплення. Незнайомець доволі швидко тамує його, ховаючи глибоко всередину, якомога далі від моєї цікавості.
— Ні, це не все, Еммо. Занадто легко, а ти заслуговуєш справжнього покарання за посягання на мою квартиру.
Що вигадав? Я згинаю пальці в кулаки. Але помічаю свіжу рану над його губою, яку захмеліла свідомість пропустила крізь увагу.
— У тебе кров, — ошелешено пищу. — Де аптечка? Рану слід обробити, намастити маззю, інакше залишиться шрам.
— Дрібниця. До весілля заживне, — намагається невдало пожартувати й одразу прокашлюється. — Не варто турбуватись.
— Як це? А перша медична допомога? Я вмію, у мене мама фельдшер на швидкій, тож у медицині я сильна. Можете сміливо довіритись.
І не чекаючи згоди, починаю відкривати дверцята у пошуках медикаментів, на що хлопець знову протяжно видихає.
З верхньої полиці він дістає білосніжну пластмасову коробку з емблемою у вигляді червоного хрестика. Анальгін, джгут, вата, ще якій пігулки і пляшечка із зеленкою. Моєму розчаруванню немає меж.
— У вас так все ідеально, продумано до найменших дрібниць. А тут… банального перекису немає. Доведеться скористатись тим, що завалялось в аптечці — зеленкою.
— Viride Nitens? — постраждалий морщиться, запримітивши темну скляну баночку із зеленою рідиною. — Я не покажусь в такому вигляді на важливих перемовинах.
— Тоді заїдьте в аптеку по мазь, — розводжу руками. — Мабуть, не маю права цікавитись, але де ви так необачно вдарились?
Незнайомця побили, проте я наївно сподіваюсь почути, що впав з висоти власного зросту чи необачно прочинив автомобільні дверцята. Будь-яку нісенітницю, яка спростує причетність Сашка до події.
— Спишемо на мою легковажність, — дає неохоче відповідь, а в мене язик не повертається запитати про коханого, тому питання залишається повислим у повітрі.
— Я поїду, Еммо. За собою зачиню двері на замок. Ти не зможеш втекти, не відпрацювавши мої гроші.
— Я і не збиралась. Тільки мамі потрібно повідомити, бо телефон розрядився звечора. Вона хвилюється.
— Тобто, пропонуєш набрати з мого?
— Ви, — роблю паузу, не знаючи імені хлопця.
Вагається. У тиші моє серце шалено вистукує в грудях.
— Давид Романович Босманов, — простягає руку у знак знайомства.
Дивлюсь мов зачарована на розвернуту догори долоню, у яку необхідно вкласти свою.
Секунда, друга…
Один єдиний дотик…