РОЗДІЛ 4 ЕММА

— А хата суперова! Мужик нормально бабоси б’є. Так, що тут у нас? — Сашка безцеремонно, взутий, походжає чужою квартирою та роззирається навкруги. — О, мала, поглянь! Бар… Нічого такий бар!
Хлопець жадібно розглядає пляшки на кухні, в очах палахкотить бажання все це одразу спробувати.
— Коханий, не чіпай, — мій голос схожий на жалібне пищання мишеняти, яке потрапило у пастку.
Житло дуже дороге, вишукане, варте самого заморського принца. Я також дивлюсь на всі боки, і страх щось розбити чи пошкодити сковує рухи. Мої шльопанці акуратно стоять у коридорі , замість них — зручні домашні капці, які знайшла на полиці для гостей. Так дивно звучить «полиця для гостей». Я ж не гість і навіть не прибиральник. Чомусь закрадається гадка, що почуваюсь злодієм, який проник на чужу територію, у чуже життя.
А ось Олександр зовсім не комплексує і порядкує на кухні не гірше, ніж вдома. Відкривши холодильник, невдоволено морщить носа:
— Цей мажор справжнісінький скнара. Порожньо, як в моєму шлунку. Слухай, кицюню, ти поки працюй, а я метнусь в магаз. Їсти хочеться страшенно.
— Давай не тут, — тушуюсь на місці.
— Ей, ти чого? Я ж з тренування одразу до тебе.
— Та соромно господарювати в незнайомих людей. Впевнена, тут камери стоять.
Саша, закинувши голову, уважно розглядає кутки.
— Ні, абсолютно норм. Ой, — розмахує по кишенях. — Я, здається. гаманець забувся у спортивному залі.
— Бачиш, тебе відводить від необдуманого вчинку.
— Припини. Я голодний. Ти гроші маєш?
Інколи мій принц не знає слова «скромність» і в такі миті мені хочеться його прибити. Протяжно видихнувши, дістаю кілька купюр.
— Ще й на пиво вистачить, — сміється він, зникаючи у під’їзді.
Злість повільно закипає у венах і я змушую себе не думати про нахабність і невихованість коханого боксера. Сашка з простих хлопців, звиклий змалечку більшість часу проводити на вулиці. Мабуть, тому замість школи і навчання у виші вибрав спорт. Звісно, він досяг немалих успіхів, а після успішного виступу на рингу, йому світить перший справжнісінький контракт. Я горджусь його здобутками, перспективами, чоловічою суровою вродою, тому закриваю очі на дрібні неприємності. І зараз роблю аналогічно. Я кидаюсь на пошуки інвентарю, знаходжу потайні двері у комірчину, де також оселилась педантичність власника.
Мимоволі виникає питання, це ж скільки часу витрачається на складання і перескладання? Я — кардинально інша людина. Хаос — моє друге я. При цьому хаос може бути в тумбах, шафах, на голові й в голові. На мою думку, безлад — постійний супутник всіх по-справжньому творчих людей. Якщо всі зірки зійдуться, в недалекому майбутньому я отримаю диплом дизайнера.
А поки… Поки гарую в пабі. А зокрема в цю хвилину драю ідеальну чисту підлогу якогось долею поцілованого мажора. Татко з мамою дали йому все від «а» до «я». Навіть крісло великого керівника підсунули.
І чому я так важко зітхаю?
Кожному своє.
До повернення Сашка я встигаю помити тільки ванну кімнату. Спершу в квартиру заповзають пакети з логотипом відомого закладу фастфуду та пакет з найближчого супермаркету, потім — збуджене обличчя мого патлатого красеня, який з порогу продовжує говорити геніальні ідеї:
— Слухай, мала! Таке шикарне місце. Поруч будинку всі блага цивілізації. Коли я зароблю купу грошей, обов’язково куплю собі квартиру в цій висотці. Круто! Я вражений!
— Ти молодець, — скупо хвалю, не подаючи вигляду, як боляче ранить «собі», а не «нам». У своїх планах стосовно Сашка я, вочевидь, побігла далеко.
— Кидай ці ганчірки. Зараз перекусимо, телик глянемо і в ліжечко — спатки. Зараз піду гляну, яке тут ліжко для нас прикупили. Шосте чуття підказує, що сьогодні час його випробувати.
Олександр вихоплює з моїх рук щітку і недбало жбурляє її на підлогу. Водяні бризки нещадно розтікаються по фарбованих стінах, і моє бідолашне серце робить смертельний кульбіт.
— Припини, кохана. Завтра прибереш. Пішли глянемо ліжко.
— Саш, мені здається, що спати в чужому ліжку — не гарно. А може цей незнайомець хворий.
— Збожеволіла? — дивиться ошелешеними очима. — Та він шкарпетки стерильні носить. Це наша роздягалка в залі — рай для бактерій. А тут, — багатозначно обводить очима житло, — наш рай.
— Без мене!
Я берусь розбирати покупки. Згори лунають важкі кроки, хихотіння коханого. Мій настрій взагалі злітає до позначки «нуль», адже зовсім не в чужому ліжку і не в чужому домі я уявляла свій перший раз. Ні, морально я готувалась, що рано чи пізно я переступлю межу з дитинства в дорослий світ. Але ж не в квартирі незнайомого чоловіка, не в ліжку після когось.
— Все краще, ніж можна уявити. У нас шикарна хата, та ще й задарма.
— Мені необхідно працювати.
— Не будь занудою. Ходи до мене на коліна.
Подаючи на стіл, зумисне затягую час. Потім сідаю навпроти. Коханий змірює мене важким поглядом.
— Незручно.
— Завтра приберемо. До вечора встигнемо. Ну, Еммо, припини корчити маленьку дівчинку. Ти давно доросла і самодостатня. Подумай гарненько, коли ще випаде подібна нагода. За нас, кохана!
Я несміливо беру тремтячими пальцями склянку з бурштиновою рідиною, яка теж чужа. Зробивши ковток, мружусь і закашлююсь. У горлі пече вогнем.
— Як ти п’єш?
Саша тільки сміється. Хлопець у дві щоки наминає бургери, ділиться мріями про завтрашню поїздку. Виявляється, його автобус відходить об одинадцятій. На жаль, не встигну провести.
Міцний алкоголь розтікається венами, посилюючи мою сміливість. Не вчулась, коли осушую другу склянку. Коханий також веселиться, у нього в хід йде навіть принесене пиво. Світ повниться новими барвами, виграє кольорами веселки і моя шалена мрія побути в ролі представниці «золотої молоді» стає реальністю. Я торкаюсь забороненого, бажаного, найкращого.
Потім ми танцюємо. Виявляється в цього мажора крутезна акустична система, баси від якої гучно відбиваються від стін. А з неоновим світлом навколо складається враження, ніби потрапила в нічний клуб.
— Нащо так напиватись? — п’яно лепечу. — Тобі на збори їхати.
— Чемпіону один раз можна!
Схоже ми передаємо куті меду, тому що без пам’яті засинаємо в спальні, поріг якої обіцяла собі не переступати.
Я мирно засинаю, навіть не підозрюючи на що натрапила.