Глава 48. Зрадник

Слідом за Лаурою та Ф'єрією, до саду вбігли Ітарас та Маркус. Не промовивши й слова, вони наблизилися до Покровителів та інших людей, що тісно стояли друг біля друга. Жодних привітань чи формальностей не було від людей, що прибули. Кожен з них відчував, наскільки не підходив час для поштивості та вихваляння.

Поява двох гостей, спричинила апогей наростаючого хвилювання, в повітрі відчувався якийсь заряд, кожний був схожий на тятиву натягнутого лука, готовий зірватися з місця в ту саму годину, як рука лучинка відпустить стрілу.

З лукавої випадковості, всі з представників людей, стояли за Ардесом, формуючи невелике півколо, ніби ховаючись за його спиною. Сам глава Аріас, зоряним зором зміг розглянути подібну розстановку їх сил, і вже не раз чортихався і лаявся на всьому, чому світ стоїть.

«Еквінай! Скрофа! Ви нічого не переплутали? Ви чого за мною стали як статуї?! Я вам громовідвід?!».

Блакитна з червоним пов'язка на очах, не дозволяла розпізнати справжні емоції землянина, у своєму становищі та вигляді, він був схожий на якогось повелителя всіх, хто його оточує. Горда постава і розправлені плечі, яскраво кричали про його домінуючу могутність над іншими. І тільки сам молодий чоловік знав, як йому було в цю мить.

Він хотів плакати від досади. Хотів розвернутися і бігти геть із цього місця, впасти на землю і з дитячими криками та істерикою благати про пощаду і про те, щоб йому дали спокій.

«Це не день народження, а кішка зрозумій що! Де торт з вишнею та велика свічка?! Де подарунки, хоч маленьку брязкальце, зрештою ... », - Внутрішньо обливався потом від страху і розчарування, Ардес. – «Два тижні, нещасні два тижні, і скільки разів я був при смерті? Спочатку Він зі своїм хаосом; після Еквінай з перевіркою на зачатки звіра; ця бісова Ніч; після знову Еквінай! Що за друг такий, весь час мене в могилу хоче звести... Тепер ось знову Ніч на порозі, ще й дружка потворного привела! Прокляття!».

- Вибачте, щось я задумався, - взяв слово Ардес. – Ласкаво просимо до Вентума, якими вітрами вас занесло до нас? Може, чаю?

- Це через нього, всі збожеволіли? – швидко кинув на землянина погляд, і ніби ігноруючи, звернувся до чорноволосої дівчини.

- Так, - коротко кивнула Ніч, і знову облизали ікла довгим язиком, згадуючи солодкий смак крові Ардеса.

- Та «цікава» людина, це вона? Ти приховала таку важливу інформацію? Чи хотіла забрати його собі? – закидав співрозмовницю низкою питань, з явним загрозливим тоном.

- Ти б зробив так само, - двоє продовжували свій діалог, абсолютно не звертаючи уваги на оточуючих, ніби вони були не більше ніж мурахи.

- Ніч?! - вигукнув Ардес, дратуючись тим, що його ігнорують. - Пробач, люба, через втрату зору, я не відразу тебе впізнав. Як життя? Знову прийшла на чашку гарячого чаю? Чи, може, хочеш продовження минулої ночі? Ох, вибачте за тавтологію, ім'я в тебе невдале, важко правильно підбирати слова.

«Що робить цей хлопчик?!», - вигнула брови на подив Скрофа, вона і подумати не могла, що існує людина, яка буде здатна так спокійно триматися перед цими двома, ще й так відкрито ображати.

- О, - так само як і всі з боку Ардеса, здивувалася чорнява дівчина. - Ти пам'ятаєш наш чудовий танець? Я не вибачилася за свою атаку, вибач, мені так шкода - демонстративно витерла неіснуючу сльозу, Ніч. - Я хотіла вбити ту дівку, а не тебе, солоденький.

- Будь-яке трапляється, - знизав плечима, землянин, - не таїмо образу один на одного. Тільки давай, ти мені віддаси свою есенцію, або есенцію твого компаньйона, і розійдемося з миром. Не руйнуватимемо минулі приємні спогади.

- Яка цікава пропозиція, а якщо я відмовлюся? - Схрестила на грудях руки, Ніч.

- Це буде дуже некрасиво, з твого боку. У мене свято, день народження, а ти навіть подарунок не хочеш зробити, - повторив за дівчиною, і театрально витер сльозу, мандрівник світів. - Ще цього, не зрозумій кого, з потворним обличчям і страшенно гидким голосом привела. Тобі справді наплювати на наше минуле, і мої почуття?

Як і траплялося раніше, через страх, нерви і хвилювання Ардес починав безцеремонно говорити, рясним потоком слів; наповнені сарказмом, виразкою, іронією та знущанням. Не сказати, що подібний спосіб був найвірнішим у подібній ситуації, але власне нутро, Ардес не міг перебороти. Як би багато жахливих чи щасливих подій не відбулося на його віку, незалежно від кількості принесених страждань, болю та агонії; у ньому залишався жити задерикуватий, цинічний оптимізм. І йому, як і під час зустрічі з Еквінаєм і Скрофою, не подобалася їхня гордовитість; він мусив бити їх тієї ж монетою. Навіть, якщо в плані сили та битви, він був їм не противник, але в словесній дуелі він був готовий спробувати щастя.

- Як сліпий може говорити про мою зовнішність? - намагався приховати злість і роздратування, червоношкіра істота.

- Справді, прошу вибачити мої манери. Навпаки, я маю бути тобі вдячний за візит, через нього я вперше радий, що осліп! - вже досить розпалившись від власного нахабства і шаленого безстрашності, кричав Ардес. - Інакше, розглянь я тебе в реальності, довелося своїми руками очі виколювати, аби не бачити твою потворну морду.

«Цікаво, а як він власне виглядає?», - впевнено доводив свої образи чоловік, подумки задаючись питанням, як насправді справи.

- Ох, і брудний у тебе рот! - вже гарчав через зуби, приятель Ночі, особливо його дратували приглушені смішки, що пролунали слідом за словами Ардеса, навіть Ніч, тихо усміхалася відвернувшись від товариша. - Навіть, їсти тебе, перехотілося!