Глава 33. Дворецький сім'ї Аріас

Двоє чоловіків, один молодий, що сидів на ліжку, і другий схилив голову перед ним, продовжували мовчати, не бажаючи першими почати розмову. Кожен блукав у своїй свідомості, осмислюючи та переосмислюючи власні почуття та переживання.

Вітер так само дбайливо огортав фіранки своїми обіймами, а спів птахів за вікном, хоч якось фарбував завислу тишу.

Ардес зняв пелену з очей, і ще раз уважно оглянув дворецького сім'ї Аріас.

"Торас Фулвард - звір страж сім'ї Аріас", - почав читати інформацію Ардес. – «Стихія – вода, атрибут – лід. Полярний Pмій із роду Фулвард. Рівень розвитку – морок. Пов'язаний кров'ю із хікаро. Хікаро – білий клинок сім’ї Аріас», - останні слова на думку чоловіка, були його особистим висновком і спостереженням.

Вперше побачивши назву хікара, він одразу ж подумав про родинну зброю. Ще того злощасного вечора, коли Аарон збожеволів, землянин не міг зрозуміти бездіяльності Тораса і його наступний спокій. Лише подарунок червоного кота допоміг йому докопатися до істини. Саме через отримані знання, Ардес повністю зміг довіритися дворецькому, і повністю покластися на його захист у час потреби. Його рівень розвитку був досить високим, на думку Ардеса, а отже, безпека власника білого кинджала, була практично гарантована. Нехай, він і не міг протистояти Ночі, знову ж таки, на думку молодого глави сім'ї, але прийти в годину потреби був зобов'язаний.

Через це Ардес так сердився на свого дворецького. Ні, точніше, землянин сердився на самого себе, у його бажанні довіритися Торасу, і повірити в його силу та бажання захистити не рідного сина та його матір.

Молодий чоловік глянув на тумбу, що стояла поруч, на якій біля дзеркал лежав хікаро. Він узяв його, і теж використав істинний погляд.

«Фамільна зброя сім'ї Аріас – хікаро. Матеріал – невідомий. Вік – невідомий. Наявність душі – невідома. Ядро має есенцію крові Аріас та Фулвард», - знову прочитав знайомі рядки, чоловік.

- Скажи мені, Торасе, навіщо мені потрібен звір страж, якщо він не бажає мене захищати? – нарешті розрізав тяжку тишу, Ардесе.

- Молодий Пане? - Сподівався, що йому почулося, і перепитав, дворецький.

- Я знаю, що ти походиш із роду Фулвард, що править десь далеко на півночі. Так само я знаю, що ти не людина, а Полярний Змій з надзвичайно високим рівнем розвитку - монотонно, без злості чи радості, переказував, відомі цим двом, факти.

- Як Ви дізналися? - Підняв голову, щоб зустрітися поглядом зі своїм паном, Торас, але, все ще не встаючи з колін. - Невже Аарон встиг вам розповісти?

- Із-за них, - направив лезо ножа в бік очей, Ардес. – Завдяки ним я бачу все.

- Ось воно як, - протяжно, з якоюсь досадою відповів полярний змій.

- Не зрозумій мене неправильно. Я не хочу, і не буду плескати на тебе свій гнів і розчарування. Не буде жодних покарань чи страти, і твоє життя мені не потрібне. Я розумію твої почуття. Через цю зброю, - постукав по лезу ножа чоловік, - ти раб. У тебе немає вибору, крім як підкорятися і служити мені. Я хочу знати лише одне. Ти справді служиш мені тільки через цей ніж? Всі ті слова про турботу і гордість за мене, лише вдавання? Якщо ти бажаєш волі, то я дам її тобі. Я не хочу бачити біля себе лицемірів, які чекають того моменту, коли рокова доля наздожене мене.

Торас не знав, що відповісти, або з чого почати. Знову повисла тиша, що стискає серце і мучить розум.

Ардес не квапив чоловіка з відповіддю. Він і не хотів чути можливу відповідь. Навіть якщо для змія все була гра, для землянина ті емоції та почуття, що випробував разом із дворецьким; час, підтримка та турбота з його боку були справжніми, особисто для Молодого Глави. Він цінував і любив Тораса, більше, ніж сам того очікував. Лише останнє події, допомогли йому усвідомити очевидне, і тепер, він не хотів відпускати людини, що сидить навпроти. Для Ардеса він завжди залишиться людиною, а не звіром.

«Грань між двома видами воістину надто незначна», - з гіркотою та порожнім поглядом розглядав краєвид за вікном, Ардес.

- На моїх рідних землях, лід засніжених вершин ніколи не тане і зберігає в собі історію багатьох поколінь, - Торас почав зовсім не з того, на що очікував Ардес, але не став перебивати співрозмовника. – За легендами нашої сім'ї, ми народилися з розколотого льодовика тисячі років тому, і успадкували пам'ять льоду, немов вісники його волі, ми повинні накопичувати історію і повернутися до льодовика, коли прийде потрібна година.

Кожна дитина нового покоління могла успадкувати спогади та силу своїх батьків та матерів. При дотриманні певних умов, звичайно ж, - з досадою та смутком хмикнув, звір страж. – Раз на кілька століть, на зборах сім'ї, обирається один її представник, який вирушить у відкритий світ, для виконання волі Вічного Льоду. Мій батько став тим, на кого впав подібний жереб. Він блукав довгі роки, мандруючи та вивчаючи безмежні землі Заборонених Територій, як ви їх називаєте. Одного з тих довгих, самотніх днів він зустрів першого з покоління Аріас.

Мій батько, вже тоді мав можливість перетворюватися на людину, брати її образ. Їхня зустріч була вирішена наперед, не інакше. Батько, зі своїх спонукань, врятував Вашого предка зі смертельної небезпеки, що стало початком їхньої дружби. Перший з роду Аріас, наполегливо випрошував мого батька піти за ним у П'ять Міст, щоб він зміг висловити йому належну подяку та почесті.