Глава 29. Страх

Ардес вирішив не запрошувати Тораса й Ітараса увійти в бібліотеку, він сам вийшов до них, застав командувача, що нетерпляче ходить туди-сюди вперед.

«Мабуть, він не любить, коли його викликають до себе», - намагався скласти перше враження про чоловіка землянин.

- Командувач Кулат, радий з Вами познайомитися, - простяг руку для рукостискання, молодий чоловік. - Моє ім'я Ардес Аріас.

Подібний жест від мандрівника світів викликав подив в очах воїна, але на інстинктах, потиснув руку юнака, що було незвичною дією у П'яти Містах. Звички старого світу, брали гору над Ардесом, у деяких ситуаціях.

Він уявляв собі перше знайомство або те, що відбувається. Ті чутки, що доходили до вух Ітараса, описували Ардеса, як зарозумілого вискочку, той заради влади, наважився взяти під варту свого батька і колишнього главу сім'ї. Ітарас, був людиною честі та вірності. Той, хто служив під керівництвом Аарона, йому складно було прийняти новини про те, що його глава збожеволів і втік на Заборонені Території. А, як відомо, на людей там чекав лише один кінець – смерть. Особливо без підтримки товаришів, які будуть готові прикрити спину і без можливості повернутися додому. Загнаний звір, без будинку і даху над головою, ось як зараз виглядав Аарон в очах командувача, і подібний опис стискало серце воїна.

Щоправда, і чинити опір новому Главі Аріас; чиє призначення схвалив сам Покровитель Еквінай, і свідчила Молода Матріарх, яка особисто передала йому сімейний кинджал; Ітарас не міг і не бажав. Свою вірність він виявляє до сім'ї Аріас та міста Вентум, а не особисто Аарону. Тому, своє невдоволення він міг лише проковтнути, демонструючи своє обурення лише через похмурість обличчя та непривітність у словах.

Він йшов на цю зустріч із диким небажанням і наміром показати цьому вискочку, що не всі в місті танцюватимуть під його дудку. Поваги треба заслужити, а Ардес Аріас ще не знайшов його в очах командувача Кулата.

Але замість зарозумілості та нахабства, цей темноволосий юнак першим представився, хоч у тому й не було потреби, і подав руку для привітання. Незначні деталі, але значущі для Ітараса дуже багато. Подібний жест говорив про те, що новий Глава розцінює його як рівного собі, а не звичайного вояка.

– Ітарас Кулат, – відпустивши руку землянина командувач. – Радий нашій зустрічі, Молодий Глава.

- Прошу, коли ми наодинці, або у свідках тільки Торас, залишимо ці формальності. Просто, Ардес, - безтурботно посміхався землянин.

- Тоді й ти можеш звати мене просто Ітарас, - з серйозною суворістю на обличчі, трохи кивнув чоловік.

- Чудово, радий знати, що ти не такий твердолобий, як Торас, - засміявся і глянув на дворецького, Ардесе. - Його мені довелося вмовляти не один день.

- Справді? – також подивився на давно знайомого чоловіка, командувач Кулат.

І вкотре здивувався такій швидкій адаптації його нового Пана. Без зайвої скромності та побоювань, він дозволив собі легкість у словах. Слова, чия сила могла образити людину, будь зараз інші обставини та люди навколо. Але Ітарас навпаки, сприйняв їх, як жест щирості та довіри, йому подобалася неформальна поведінка свого молодого голови. Наче він був у казармах зі своїми воїнами, які теж не церемонилися у висловлюваннях.

- Скажу чесно, Ардес, - знову взяв слово Ітарас, чий вираз дуже пом'якшився за ці кілька фраз. – Я очікував побачити та почути протилежне тому, що почув та побачив. Ти вмієш розташувати людей. Але, - не встиг вставити слово Ардес, як Ітарас вніс першу корективу, - ти слабкий і не досвідчений, слухати твої накази, що не стосуються полю бою, я готовий. Бій, лиши на мене.

- Про це, я й хотів поговорити, - не сердився на слова співрозмовника, Ардес. - Навчи мене.

- Перепрошую, - примружився і злегка схилив голову на бік, Ітарас.

- Навчи мене битви зі зброєю і стихією та тактикою бою проти звірів, стань моїм учителем, - ще раз, твердо й рішуче повторив Ардес.

- У мене не так багато вільного… - хотів було відразу відмовитися від подібної пропозиції командувачам.

- Я дам тобі десять есенцій крові твоєї стихії! – різко перебив чоловіка, землянин.

- Часу... - закінчив свою фразу, Ітарас і змовк, переварюючи почуте. - Через мій Атрибут, мені підходить дуже рідкісний вид есенції.

- Блискавка, - кивнув Ардес, - я дам тобі три на початку мого навчання і сім в останній день, коли ти скажеш, що більше нема чому мене вчити.

- Молодий Пане Аріас, - вперше з моменту розмови втрутився Торас, але виставлена ​​рука Ардеса не дозволила йому продовжити протестувати проти такого рішення.

- Ти маєш три есенції крові вітру вилучених зі звірів, чий Атрибут був блискавка?

Подібною пропозицією командувач ніяк не міг повірити. Навіть три есенції були для нього винятковим подарунком, або платою, що вже говорити про десять. Своїм вмінням боротися і перемагати він зобов'язаний багаторічній практиці меча і тотального контролю стихії, сам рівень Джалан-Магра давно застряг на одному місці. Командувач міг використати звичайні есенції з елементами вітру, але користь була надто незначною. Він потребував саме тієї єдиної унікальності. Його рідкісний талант піддав його сильним багаторічним випробуванням, в яких він зміг розвинути титанічну завзятість, старання та жорсткий характер.