Глава 25. Доля у власних руках

– Варта! - брав контроль над ситуацією у свої руки, Ардес, побоюючись того, що Іланія чи Еквінай вирішать не лише приспати Аарона.

Гучний, пронизливий до глибин душі, чистий голос прогримів після тривалої паузи в величезній залі, немов морський прибій, що відбиває об скелястий берег і лунає на багато кілометрів навколо.

Стражники, що несли за дверима своє чергування, моментально увірвалися в зал, попередньо озброївшись короткими мечами з піхов на поясі.

Картина була дуже неприродна і заплутана. Їхній прямий пан і глава сім'ї Аріас, лежав не землі непритомний. Їхня пані Лаура, перебувала в похмурому настрої, і навіть не удостоїла їх своїм поглядом, з червоними від сліз і напруження очима, вона весь час розглядала чоловіка, що лежав. Глава родини Лорід, безуспішно намагалася втішити подругу, весь час, потираючи її плечі та спину, нашіптуючи тихі слова.

Молода Матріарх Одман, тримала на руках маленького звіра заборонених територій, так само не поспішала віддавати накази чи розпорядження. Вона повністю занурилася у власні думки та активність минулих подій. Світ, який був їй звичний і зрозумілий, здригався від неприродних явищ, що творилися навколо власника голосу.

Лише двоє чоловіків, що стояли найближче до тіла глави Аріас, мали ясні погляди, зосереджені на стражниках. Саме один з них повинен був бути власником наказу, але, побачивши Еквіная, їм не було часу думати, хто саме це був.

Природна реакція місцевого населення, побачивши одного зі Звірів Покровителів, почала суттєво дратувати Ардеса. Ці постійні падіння на коліна та крики вітання, гальмували його дії та затягували й без того довгий день.

Після того, як Еквінай дозволив людям підвестися, і з церемоніями було покінчено, Ардес знову взяв слово:

- Моєму батькові нездоровиться. Віднесіть його до спальні та призначте постійну охорону, здатну не випускати його, до подальших розпоряджень.

Звичайно, ніхто не кинувся виконувати почутий наказ. Для них нинішній Ардес був незнайомим чоловіком. З абсолютно незнайомою зовнішністю та голосом. До них доходили чутки про неприродне зростання молодого спадкоємця та майбутнього молодого пана сім'ї Аріас, але того, кого вони бачили перед собою, перевершував усі можливі чутки до цього.

- Перепрошую, але хто ви?

Намагався не втрачати поваги в голосі, старший за званням, з п'яти стражників, що увійшли. Адже не могла ця людина бути звичайною, у цій залі зовсім не було нікого, кого можна назвати звичайною людиною. Кожен із людей, що оточили несвідомого Аарона, мали владу та силу наказувати їм, за відсутністю вищезгаданого глави Аріас.

Проблема полягала в тому, що їхній прямий і єдиний пан лежав на підлозі, біля ніг людини, чия рана на грудях була ще дуже свіжою. Їхні думки у властивій манері, попрямували розмірковувати про змову та замах. Тоді залишається інше питання, чому пані Лаура мовчить, а Великий Еквінай не діє?

- Молода Матріарх Одман, - замість відповіді на запитання стражника, Ардес підійшов до дівчини, що обіймає вовченя. - Прошу, мій сімейний кинджал.

Чемно, без наполегливості, можна навіть сказати – ласкаво, звернувся чоловік до Іланії, чим здивував дівчину. Ардес у кожній ситуації був різним: нахабним та грубим; жорстким та твердим; кумедним; поважним; ввічливим. Вона не розуміла, якою саме людиною був її нова доля.

- Не варто дивитися на Покровителя, - зауважив зволікання з боку співрозмовниці, Ардес, і те, як вона мовчазно питала дозволу чи поради старшого. - Великий Еквінай, вже оголосив про мою спадщину. Нинішня ситуація змушує мене прийняти її раніше, ніж у свій урочистий день. І прошу Вас, не забувати, Ви гості у домі Аріас. Шановний і бажані, але гості і без поважних причин, ви не маєте влади забирати сімейну зброю. Моє прийняття титулу питання часу, отже, я можу вимагати його зараз.

- Не варто зволікати, дитя Одман, - втрутився в розмову Еквінай, простягаючи Іланії руку допомоги, у вигляді свого схвалення та переймаючи відповідальності. - Молодий глава Аріас прав, володіння сімейним клинком, це його право.

- Звичайно, Великий Покровитель, Ваша воля закон, - вклонилася дівчина, і передала білий кинджал у руки Ардеса.

- Дякую, - зробив легкий надріз на руці землянин, демонструючи стражникам та іншим, яскравий спалах, найвірніша ознака його чистої крові спадкоємця. І після, схилившись над вухом дівчину, шепотом додав: - Спасибі, Іланія, доля моя.

- Ти… - різко хотіла відповісти на подібну нахабність юнака, але той уже зробив крок у бік неквапливих стражників. - Безсоромник.

- Чи достатньо цих доказів? – риторично, не чекаючи на відповідь, став навпроти людей, Ардес. - Заберіть мого батька в його покої, і виставте варту, не випускати його. Доки я не скажи. Ясно?

- Так, Молодий Пане, - в унісон, склавши руки в офіційному привітанні, відповіли воїни.

Швидко, без зайвих рухів, вони акуратно підняли тіло Аарона, і поспішили виконати наказ.

- Торас, - почекавши, коли несвідомого батька віднесуть, продовжив Ардес. - Будь ласка, супроводи наших гостей і мою маму, до їхніх кімнат. Ця доба була надто насичена подіями та хвилюваннями. Не розумію, за рахунок яких сил і завзятості вони все ще не сплять.

- Звичайно, Молодий Пане, - з тією самою невимушеністю, що й до цього вечора, відповідав дворецький сім'ї.