Глава 23. Заручини

Цього разу, першим з розлому простору, що з'явився, вийшов спадкоємець сім'ї Аріас. На ньому була та ж світла сорочка, що зараз була схожа на лахміття забруднені кров'ю. Пильні чоботи та штани доповнювали його образ бродяги.

Груба рана на грудях, від вовчих пазурів, перестала кровоточити, Ардес списав подібне на його нове тіло, про здібності якого йому ще треба було дізнатися; запекла кров викликала дискомфорт і свербіння.

Утримуючи на руках маленького звірятка, він усіма силами намагався прикрити поранення, бажаючи уникнути зайвих розпитувань – але розумів, усю марність своїх старань.

Буквально слідом, з різницею на півкроку, через розлом переступив його творець Еквінай. Він зберігав величний вираз на обличчі та впевненість власної постави, ніби господар світу ступав своїми володіннями.

Ардесу залишалося лише посміхнутися подібному поведінці його нового знайомого, згадуючи, яка справжня натура цього звіра Покровителя. Він бачив, як той може сміятися, бавитися в зухвалості слів, злитися, і що важливіше – співчувати.

Швидко окинувши поглядом усіх присутніх і вловивши атмосферу напруженості, він припустив, що зараз почнеться допит про те: де він був, звідки рана та інше батьківське переживання.

«Наче справді в дитинство повернувся, коли мама з татом чекали мене до пізньої ночі, тільки для того, щоб лаяти мене п'яного», - трохи посумнішало в душі у землянина, при спогадах про рідну, стару хату. – «Цікаво, як там батько? Як він пережив мою пропажу, чи смерть. Потрібно буде спитати у кошака, як він обставив моє зникнення».

- Мамо, тату, - злегка кивнув Ардес у привітанні і швидко перевів погляд на іншу людину, намагаючись відвернути увагу інших. - О, безсоромниця, і ти тут? Дуже радий бачити тебе знову. Прийшла подивитись на мене голого?

- Так, як ти смієш! - Схопилася з місця, і вже кинулася в його бік Іланія.

Докірливий погляд Еквіная, змусив дівчину зупинитися на півдорозі. Схаменувшись, вона, як і інші, стали на коліна, склавши перед собою руки у формальному привітанні старших сімей.

– Вітаємо Покровителя, – в один голос, прокричали люди.

Скориставшись моментом, коли погляди всіх були опущені до підлоги, Еквінай подивився на Ардеса, зі своєю вже фірмовою для самого землянина – посмішкою змовника та інтригана.

Той погляд, що Іланія прийняла за докор її фамільярності, був випадковим явищем, адже Звір Покровитель внутрішньо боровся з підступним сміхом. Нічого, крім як зробити дуже серйозне обличчя, повне обурення, у нього не вийшло. Щоправда, подібне його цілком влаштовувало.

Бій з аквінту на зорі дня можна назвати стартом у відносинах двох мандрівників серед світів. Можливо, подібна особливість і споріднила цих двох. У компанії один одного вони відчували себе більш розкуто і вільно. У розмові між собою, межі формальностей стиралися, розкриваючи їх реальні риси темпераменту. Після жорстокої сцени розчленування тіла, Ардес попросив у Еквіная трохи часу на роздуми та заспокоєння нервів – Покровитель не заперечував. Просидівши близько години в мовчанні, володар північного міста, першим поставив питання для початку розмови. Ролі двох помінялися, настала черга Еквіная питати, а Ардеса відповідати.

Основною темою їхньої розмови була Земля і життя людини до переселення душі. Молодий чоловік був радий подібній розмові, здатній відвернути його від тяжких дум, що накопичилися за останній рік, і особливо за останню добу.

Розповіді про науковий і технічний прогрес світу, з якого прийшов Ардес, дуже зацікавили Еквіная, той дедалі більше й активніше сипав питання, повністю забувши про своє становище одного з Повелителів П'яти Міст.

Подібна розкутість Покровителя і відкритість Ардеса сильно вплинули на їхні стосунки, роблячи їх нехай не друзями, але добрими знайомими.

Від Ардеса не вислизнула гримаса Іланії, і її беззвучні слова про помсту, і про те, що вона з ним зробить, залишись наодинці. Судячи з її губ, там було ще багато слів прокльонів і згадок про тортури, але Ардес не зміг розібрати кожне беззвучне слово. Він лише усміхнувся, і наслідуючи дівчину, відповів:

"Чекатиму!"

- Можете встати! – скомандував Еквінай, бавлячись черговій перепалці молодих людей.

– Ардес! - відразу ж схопилася на ноги Лаура, повністю забувши про свою втому. - Звідки ця рана? Що трапилося?!

- Впав зі сходів, - ніяково, цілком розуміючи, яке марення несе, відповів Ардес.

- Ти смієшся з нас? - Знайшла момент, пригрозити землянину, Іланія.

- Ніхто не знає, що чекає на тебе за наступною сходинкою, - знизав плечима, молодий чоловік. - За моєю, чекав аквінту.

- До речі, - не відриваючи жадібного погляду від звірятка на руках Ардеса, втрутилася Ф'єрія. – Що це, як не удача! Ти улюбленець долі, дві есенції крові за одну битву.

Мисляча тільки у бік власного розвитку та угамування жадібності, жінка ледь себе стримувала, щоб не зірватися з місця і не забрати дитину собі. Її сім'я, яка практикує стихію вітру, дуже потребувала есенції цих звірів. Кожна нова порція діяла все менше і слабше, змушуючи людей, що стали на шлях Джалан-Магра, бажати більше і більше. Такий подарунок – беззахисне цуценя, був вишенькою на торті для таких, як Ф'єрія Лорід.