Глава 22. Гарант

- Можна сказати, тобі пощастило, - дивився на вовченя, яке скулило біля тіла матері, Еквінай. – Ця дитина теж має есенцію крові. Що дозволить тобі швидше стати адептом Джалан-Магра.

- Ти знав про це з самого початку? – не хотів напускати уявної поваги та ввічливості Ардес, у нинішній ситуації, його почуття до співрозмовника описувалися ненавистю та зневагою.

- Через Його заклик, аквінту, всією сім'єю кинулися до стін міста, - не звернув уваги на грубий тон землянина, Покровитель. – Не дивлячись на те, мати це була чи її дитинчата, кожен відгукнувся, не маючи вибору, крім як напасти. Її зграю повністю винищили біля стін міста. Їхня доля – вирішена наперед.

- Хочеш сказати, її вбивство це милосердя? А що щодо нього? – вказав на маленького, невтішного звірятка, Ардес.

- Помри вона в іклах багатоніжки, ти б почував себе краще?! – так само, як і молодий чоловік, Еквінай перейшов на підвищені тони, сприймаючи співрозмовника як рівного.

- Ти не можеш знати! – жестикулював руками перед співрозмовником, чоловік. - Є ймовірність того, що вони вижили б.

- Ти надто наївний! – категорично наполягав на своєму, Еквінай. – Не знаю, з якого світу ти прийшов, але тут, і там, звідки я родом, слабкий стає жертвою – завжди!

- Але ймовірність ..., - поволі, почав здаватися, і приймати правду опонента, Ардес.

- Не роби із себе жертву, дитя Аріас! Через тебе загинули тисячі людей. З твого народження тебе переслідують смерті. В'язні, люди похилого віку і хворі, зникли незадовго до твого народження, саме в той момент, коли ти і твоя мати мали загинути. Дивний збіг, не знаходиш? Лікар, який ставив діагноз і приймав пологи, зник через місяць, як ти народився. Востаннє його бачили разом із тобою та Аароном. Думаєш, дівчинка Одман, з ввічливості відвідала твоє місто?

- Я… - не знав, як суперечити словам звіра, Ардесе.

- І не варто забувати події минулої ночі, - не дав співрозмовнику схаменутися, і продовжував, Еквінай.

- Я не мав нагоди завадити цьому! - Противився з останніх сил Ардес, не бажаючи визнавати своє причастя до загибелі людей.

 - Вони загинули через тебе, - вичекав паузу, і спокійно відповів, Еквінай. - Хочеш ти це визнавати, чи ні, їхня смерть на твоїй совісті, Ардесе. Не зажадай ти укласти угоду, нічого б цього не сталося. Ти – дитина, відзначена смертю. Я боюся уявити, скільки ще життів загубить твоя з Ним домовленість. Тому, не роби ще з одного життя, таку трагедію.

- Наш бій, міг і не відбутися, якби ти не наполягав на перевірці власної теорії, - немов після холодного душа, Ардес взяв себе в руки, холоднокровно прийнявши все те, що йому казав Еквінай. - Але звинувачувати тебе, у мене немає жодного бажання. Я вбив її власноруч, це тільки мій тягар. Ця дитина стане уособленням цього тягаря та моєї помилки.

- Помилки? - схрестив руки на грудях, Еквінай, перевівши погляд до дитини аквінту. - Вважаєш, що мав загинути замість неї?

- Май я більше знань, я передбачив би твій наступний крок і знайшов би вихід. Май я більше уявлення про цих істот, знав їх звички та поведінку, я б розпізнав у ній матір, що захищає дитину. Істина – то заради чого я уклав угоду. Це вовченя, стане живим нагадуванням того, заради чого я прийшов у цей світ.

- Ти плануєш виростити того, чию матір погубив? Виховаєш свого майбутнього вбивцю? – не міг здивуватися вибором чоловіка, покровитель.

Для нього, чия доля безперервно пов'язана з виживанням і бажанням більшої сили, беззахисний звір з есенцією крові, немов подарунок долі. А ця людина відмовляється від неї, ризикуючи поплатитись за своє рішення життям.

- Імовірність, є завжди, - повністю переконався у власному рішенні, Ардес, і знову подивився на вовченя та його загиблу матір.

- Цікавий вибір... - так само уважно дивився на вовченя, Еквінай. - Ти мене здивував. Тоді тобі буде важче забрати здобуту есенцію. Упевнений, дитина буде не рада бачити, як ти займаєшся подібною.

- Той фокус, - обернувся до співрозмовника Ардес, - коли ти приспав дітей у місті. З ним таке спрацює?

- Так, але чому я маю тобі допомогти? – з цікавістю чекав відповіді чоловіка, покровитель.

- Допоможи йому, а не мені, - вказав на вовченя, землянине. - Її смерть, і на твоїх руках.

- А якщо я скажу, ні?

- Тоді ти не дізнаєшся, як моє тіло відреагує на її есенцію. Я залишу її тут, - впевнено, без вагань, наче знав, чого хотів Еквінай, відповідав Ардес.

– Як ти зрозумів? - не приховував своєї зацікавленості, покровитель.

- Моє тіло загадка для тебе, як і для мене, - знизав плечима, мов відповідь очевидна, землянин. – Нам невідомо, яка стихія переважає у мені. Можливо, на мене чекає невдача і смерть, як було з тими, кого ви намагалися перетворити.

- Справді, - кивнув Еквінай, і зробив перший крок до вовченя, щоб заспокоїти гіркоту в його серці.

- І ще одне, - зупинив співрозмовника на півдорозі, Ардесе. - Де саме в серці есенція і в тебе є щось гостре?

– Вирішив повністю мене експлуатувати? – Еквінай посміхнувся і перекинув Ардесу невеликий кинджал білого кольору, немов його шкіра. - Починай, я підкажу.