Глава 17. Світанок

- Жорстоко, змушувати дитину різати палець, - награно видавлював із себе сльозу, Ардес. – Тітонька дуже зла!

- Ах ти! - Не знала сміятися їй або плакати, Іланія.

Поведінка Ардеса викликала злість і роздратування, але так само забавляло, перетворюючи всю цю сцену на якийсь комічний фарс. Іланія відчувала, що цей юнак не несе жодної загрози, а його присутність викликала почуття спокою.

Ардес все ще зволікав, нерішуче розглядаючи красивий клинок. Як і рукоятка, виконана з кістки якоїсь тварини, так і саме лезо мало чистий білий колір. Вершину клинка прикрашало художнє різьблення, у вигляді голови змії з капюшоном. Її блакитні очі з дорогоцінного каміння, єдине, що виділялося на тлі білого кольору.

- Чому ти зволікаєш? - Схрестивши руки на грудях, наполягала Іланія.

Нехай цей молодий чоловік і не виглядав як ворог, чи погана людина, її дратував сам фарс подібної сцени. Їй намагалися довести абсолютну небилицю, причому одразу двоє людей. Подібне сильно впливало на її палкий норов, переповнюючи крихітну чашу терпіння, якою володіла Іланія.

- Не люблю я завдавати собі болю, - підняв погляд до дівчини, Ардес. - Я певен, різати себе, дуже неприємне почуття.

- Слідуючи за ниткою твоїх міркувань, якщо це зробить хтось інший, проблем не буде? – азартно посміхнулася Молода Матріарх, і зробила перший крок до Ардеса.

«Дивні у неї схильності», - пропустив думку, молодик, а вголос додав.

- Чи багато честі, поранити дитину... - зробив крок у відступі, Ардес.

- Небагато, - погодилася Іланія, - а от брехунів, якраз таки багато!

Все швидше наближалася до землянина молода пані Одман.

- Я кажу чисту правду! – с кожним кроком наступу Іланії, Ардес весь час відступав. - Ви пораните невинну, чесну людину.

- Ось ми й перевіримо, який ти чесний, - дівчина нахилилася до зброї у руках чоловіка, бажаючи відібрати її.

- А якщо, я не брешу, як ви компенсуєте мені мої муки? - Здивувався власної спритності, і тому, як легко він зміг уникнути дівочої руки.

- Пара крапель крові, і тонкий надріз, ти називаєш муками? – новий випад, ще швидший за попередній.

- Для однорічної дитини, це нестерпні страждання! – і знову, молодик з легкістю уникнув нападу, утримуючи сімейний кинджал у руці.

Наразі, в Іланії головною метою стало не пустити кров Ардеса, а забрати злощасний кинджал. Вона не очікувала такого опору. Нехай і молода, вона була досвідченою мисливицею, і володаркою стихій, що перебуває на стадії пробудження внутрішнього звіра. Її спритність, сила та навички йшли далеко вперед – за межі людських можливостей. На даний момент, цей чоловік, який стверджує, що він однорічний син сім'ї Аріас, з неймовірною легкістю уникав усіх нападок і випадів з її боку. Подібне викликало в ній азарт та бажання перемогти.

Забувши про те, з чого все почалося, двоє молодих людей використовували всю кімнату, як ринг, маневруючи та переміщаючись з філігранною точністю та вправністю. Дихання починало збиватися, серцебиття прискорювалося, шкіра починала червоніти від жару. Ці двоє бачили лише одне одного, повністю сконцентрувавшись на протистоянні. Забава, переросла з жорсткої вимоги на своєрідний танець.

Навіть Лаура, змогла відволіктися від жахливих подій ночі. Вона із захопленням спостерігала за тим, як двоє молодих людей «знайомляться». Промацуючи, і впізнаючи один одного, своїм власним – унікальним способом.

На жаль самої пані Аріас, повністю віддатися почуттям вона не могла. Занадто свіжі були спогади смертей, агонії та горя. Кров людей, все ще була на її обладунках, а в носі відчувався смердючий сморід, з металевим присмаком на язику.

Навіть зараз, коли двоє бавилися у свою гру, з широкого вікна долинали далекі сльози та плач. Тяжко зітхнувши, Лаура перемістилася до згаданого вікна, звільняючи молодим більше місця для бою, і окинула поглядом своє рідне місто.

Нічні вогні олійних ламп і смолоскипа вже згасли. Свічки в будинках, чиє світло пробивалося через дерев'яні стулки невеликих вікон, зів'яли під владою часу і свого швидкоплинного життя. Густі темні хмари, що ховали цієї ночі зоряне небо, відступали за далекі горизонти, поступаючись місцем денному володарю - сонцю. Ітарас Кулат, чий погляд весь час падав на східний обрій, нарешті, дочекався його сходу.

Лаура так само, як і тисячі інших людей, уважно спостерігали за тим, як морок жахливої ​​ночі, поступається місцем яскравим променям сонця, що сходить. Приємна картина світанку, що п'янить своєю чарівною красою, ніколи не повторюється і багатогранна в достатку фарб і відтінків, вона послужила вінцем закінчення битви, і здобутої, в таких муках, перемоги.

- Хвала Покровителям, ми зуміли зустріти новий світанок, - тиха подяка злетіла з вуст дівчини, що розчинилася у яскравих променях.

Можливо, вона б і продовжила милуватися денним повелителем неба, якби за її спиною не пролунав глухий удар падіння.

Двоє молодих людей, чия граюча сутичка вичерпала запас їхньої витривалості, стрімголов повалилися на землю.

Останній маневр, який робив Ардес, з новим відступом назад, і довга складка саморобної тоги, зрадливо заплуталася в ногах. Втративши рівновагу, молодик почав падати на спину, рефлекторно виставляючи перед собою руку з кинджалом, надавши Іланії шанс на перемогу.