Глава 5. Новий світ, новий дім

Змірюючи кроками широку печеру, молодик так само залишався в нерішучості. Його мозок фонтанував безліччю можливих ідей та варіантів власного атрибуту – що б це не означало.

«Занадто мало інформації», - не вперше повторював у думках чоловік. - "Все дуже обширно і не виразно"!

- Послухай, - різко зупинившись, він вирішив ще раз ризикнути і звернувся до свого співрозмовника.

Повіки закритих очей, трохи піднялися, їхній смарагдовий блиск на мить зачарував людину, змусивши того ковтнути від хвилювання і знову зібрати думки в купу.

- Допоможи мені, хоч натякни, із чим пов'язаний «Атрибут»?

Нещодавно згадані слова про ліміт часу, давно канули в забуття, для схвильованого такою кількістю інформації та новизни, майбутнього мандрівника між світами.

Коли людина ходила по залі, істота зосереджено відтягувала рух часу. Рішення нового знайомого віщувало надто багато цікавих подій, і перш ніж він не відповість так чи ні, кіт наважився втрутитися в природний хід часу, чим викличе невдоволення багатьох собі подібних.

- Атрибут, - намагався не показати у власному голосі втому, але хвіст залишився лежати на землі, - визначає багато, від основи характеру людини, до розуміння стихій, сил і законів. Є фізичні Атрибути: метал, дерево, піч, скло та інше. А існують унікальні - безформні, але невід'ємні від світу: страх, світло і все в тому ж ключі.

- А в чому різниця між ними? – як студент на лекції, випитував викладача, чоловік.

- В унікальності, - повторився кіт, даючи зрозуміти, що не бажає вдаватися в докладніші пояснення. – Те, що я даю тобі можливість вибору, і так зависока плата за твоє рішення. Іншим людям так не щастить.

- Унікальність. Фізичні та безформні... стихії та закони... - нерозбірливо, ледь чутно бубнив під ніс молодик. – Чорта характеру та подальша доля. Камінь до землі, водоспад до води, лава до вогню, скло поєднання двох стихій. Отже схильність вище. Думаю правильно, але тоді безформні атрибути. Якщо є світло то й темрява існує, як вони можуть бути пов'язані зі стихіями. Вони є окремими явищами космічного походження. Добро і зло? Дурниці, світло може засліпити, а темрява вкрити від небезпеки. Гарною, чи поганою людиною, подібний вибір не зробить. У чому ж суть? У чому?!

- У тебе мало часу, - почала квапити співрозмовника, могутня істота.

- Відповідь… де відповідь? - чухав у розгубленості потилицю, перш ніж не завмерти і не викрикнути, - Відповідь! Істина. Мій Атрибут – істина! І я погоджуюся на переселення душі. Де її шукати, як не там, куди мене посилає теоретичний носій абсолютної істини.

- Угоді бути!

Темрява, безпросвітна і всепоглинаюча, єдине, що зміг усвідомити юнак після останніх почутих слів.

«Прощавай батько, прощайте друзі, прощай Земля, вибачте мій егоїзм!»! – останні слова, чи думки, які залишилися відлунням існування зниклої людини. Вся його історія на Землі, всі спогади про нього, кожен вузол зв'язку обірвався. Його ніколи не існувало і ніхто про нього не згадає… напевне.

***

- Ардесе, хлопче мій, ну ж бо, відкрий свої маленькі очі, - втомлений і дуже тихий голос, дзвенів у свідомості хлопця. - Аарон, любий. Чому він мовчить?

- Ще мить кохана, почекай ще трохи, - гладив кохану по голові, змучений на вигляд чоловік.

Глибоко посаджені сірі очі, що колись іскрили яструбиною хижістю та гостротою, втратили минулий блиск. Копа хвилястого смолянистого волосся, чорніша, ніж перо ворона, всього за кілька днів хвилювань і ганебної жорстокості, покрилася нальотом срібла. На місце гордої широкої постави - сутулість. Єдине, що втішало присілого на край ліжка чоловіка, споглядання своєї живої, нехай і блідої та втомленої – дружини; і новонародженого сина, у чиєму житті він не сумнівався.

"Занадто ця істота була могутньою, щоб піти проти власних слів і угоди", - додав про себе, Аарон.

- Діти не повинні мовчати при народженні, - міцніше притиснула дитину до грудей, жінка.

- Синку, припини лякати свої маму, - дбайливо поклав свою широку долоню на тім'ячко сина, глава роду Аріас. - Давай Ардес, покажи нам, наскільки ти сильний.

«Який ще Ардес?», - намагався виплисти з темряви, що огортала його, колишній землянин.

Два голоси, чоловічий і жіночий, служили певним маяком для його свідомості. Підштовхували та витягували його з темної порожнечі. Почуття турботи і тривоги чулося в кожному слові, в кожній букві і звуку, серце тремтіло і наповнювалося теплом. Ще раз пролунало – «Ардес», останній ривок, і сліпуче світло вдарило в маленькі очі.

- А ось і вони, сірі очі, точно як у батька, - з неприродним трепетом у серці, що розривається від щастя, ласкаво шепотіла Лаура. – Прозорі й глибокі – мов туман над дикими озерами лісів.

«Чому я розумію їхню мову? Ще один подарунок від того кошака…», - розглядав гарне обличчя дівчини перед собою, і міркував немовля.

Акуратний овал обличчя, золотисте волосся і того ж кольору очі. Тонкі брови і тоненький ніс, з трохи пухкими губами і невеликими ямочками на щоках, надавали дівчині миловидність і чарівної привабливості. Її навіть не псував нинішній болісний і втомлений вигляд.

- Привіт, Ардесе, хлопче мій, - витер з краю очей скупу сльозу Аарон, і ніжно посміхнувся до сина.