Глава 26. Член сім'ї

Через особливості Герата Марграна – тотальної відсутності у ньому наявності стихій чи натяків на адепта шляху Джалан-Магра, Ардес мав намір випробувати його внутрішнє чуття на сторонніх гостей чи спостерігачів.

Повільно й вивірено крокуючи вузькою стежкою, від того місця, де вони перекинулися з Торасом рідкісними фразами та планами закулісних ігор, Ардес намагався не піднімати зайвого шуму від ходьби.

Дворецькому сім'ї, який звик грати роль безшумної тіні, не доводилося докладати зайвих зусиль для подібних дій. Він відносився до роду змій, жахливих хижаків, яким від природу було даровано можливість буди непомітними і тихими на полюванні.

Нічого не очікуючи, Герат все ще захоплено робив начерки у своєму товстому блокноті. Його зосередженості та тій пристрасті, з якою він робив записи, міг позаздрити навіть землянин, з його непереборною тягою до знань та відповідей.

Молодого чоловіка навіть не бентежили чорні руки та пальці від шматочків вугілля, якими він робив записи. Зрідка, неслухняний локон волосся падав на лоб і закривав огляд, і мудрець, не гидуючи, вимазував обличчя в той самий чорний вугільний пил.

Спостерігаючи за подібною поведінку свого майбутнього опонента, у ролі союзника він слабко міг собі уявити цю людину. Його Атрибут - слово, все ще представляв для Глави Аріас загрозу, нехай він до кінця і не розумів всю силу і можливості цієї здібності, що тільки підливало масла у вогонь побоювань. Але, Глава Аріас не з проста, лишав себе сну багато ночей, повністю віддаючи себе міркуванням і можливим варіантам, які можуть вплинути на подальші його дії. 

Як і передбачав Ардес, людина, яка не має у своїй основі, хоч крихту влади стихій залишилася сліпою до непроханих гостей.

Щоправда, тільки-но Ардес намірився трохи налякати молодого чоловіка своєю несподіваною появою, він сам став жертвою власної сліпоти до оточення навколо.

Перебуваючи майже на краю Великого Розколу, коли рука землянина вже хотіла лягти на плече Герата, Глава Аріас відчув на спині сильний удар, що відправив його в короткий політ над прірвою.

Все ж бажання Ардеса налякати мудреця виповнилося навіть краще, ніж він сам того хотів, ось тільки він сам опинився в невигідному для себе становищі. Герат Маргран завмер на мить, ледве повз нього стрімко промайнула людина, що безрозсудно вирішила погратися з життям.

Не моргаючи і не відводячи погляду, він намагався розглянути того нещасного, що за лічені секунди обірве своє безглузде життя через власну нерозсудливість.

Ардес, що нічого не чекав, під стать уважному погляду Герата, не стуляючи вік розглядував того, з чиєї вини йому пощастило вирушити в політ. На тому місці, де він щойно стояв, з хижою усмішкою і лютим поглядом, на нього дивився дикий звір, що встиг вирости в міцного представника аквінту.

- Ардес молодший?! – гнівно і образливо, кричав на винуватця, Ардес.

Удар не мав у собі достатньої сили, щоб нашкодити кам'яному тілу мандрівника світів, але інерції вистачило для того, щоб дістатися до протилежного боку розколу.

У польоті прийнявши на себе вигляд звіра, з притаманними йому чорними кігтями та очима, занадто довгим волоссям і здутими до межі м'язами та жилами, Ардес мав намір використати протилежну стіну Розколу, як основу для стрибка.

Маючи суттєвий досвід у подібних діях, завдяки їх успішному полюванню в подібній локації проживання хровів, Ардес легко зміг використати щільний камінь стіни розколу, для власного стрибка повернення.

Емоції, диктовані образою та злістю на свого звіра, не дозволили Ардесу правильно розрахувати необхідні сили для акуратного і точно стрибка. Під натиском фізичкою мощі, щільний камінь затріщав і розбився під метаморфозними ногами звіра, розкидаючи довкола численні уламки та шматки. Від того місця, куди впали ступні мандрівника світів, розійшлася густа і глибока мережа великих і маленьких тріщин, навіть сама земля піддалася невеликій вібрації через маніпуляції Глави Аріас, що в свою чергу змусило Герата Марграна знову подивитися на цю людину, з іншого боку.

Торас, який встиг звикнути до домінуючої могутності свого Глави, і мав у своєму арсеналі не менш небезпечні і могутні здібності, залишився холодним до картини, що розгорнулася перед ним. У душі радісно посміхаючись вчинку дорослого вовченя.

Єдине, до чого дворецькому довелося прикласти руку, то це до можливості зупинити Главу Сім'ї, від подальшого польоту, далеко за межі його призначення. Виставивши вгору руку, Полярний Змій зумів упіймати долоню свого Пана, і з титанічним зусиллям зумів допомогти йому приземлитися біля нього. І знову глухий удар об гравій вузької стежки, і легка вібрація землі, яка змусила представника Касти Мудреців пропустити кілька ударів серця.

- Ти?! – одразу ж після приземлення та повернення зовнішності людини, випалив Ардес, розглядаючи вовка з налитими кров'ю очима. - Молодший, якого звіра це було?!

У відповідь на гнівні чоловічі крики, аквінту загарчав і вишкірив гострі ікла, опустивши голову до землі, знаменуючи готовність до бою.

- Навіть так! - не став ухилятись від виклику на дуель, Ардес, широко розставивши руки в сторони, і злегка зігнувши коліна, підтверджуючи свою готовність до битви.

- Як сюди потрапив аквінту Заборонених Територій?! – не зміг утримати здивування Герат.