Глава 25. Дві Касти

Для представників двох каст було виділено пару затишних та добре обставлених будинків, аби підкреслити їх і без того, шановне становище і нахабну поведінку.

Через необхідність, сам дворецький сім'ї Аріас, вирішив поступитися своїм будинком для потреб гостей. До нещастя, йому довелося вислухати двогодинні обурення від власної доньки, і зустрічати докірливі погляди дружини, але аргументи про недовге перебування цих гостей у місті змогли переконати двох дівчат вгамувати свій запал і сховати обурення.

Навпроти поганого настрою та заздрісних поглядів дівчат, члени двох каст почували себе легко і невимушено, насолоджуючись приготованими для них кімнатами, делікатесами та залицяннями.

У переважній більшості люди, що вирішили відвідати Вентум, разом з Гератом, були звиклими до такого роду ставлення до себе; не обтяжуючи себе проявом подяки та вдячності. Кожен з них займав впливове становище у своїх організаціях, і мав суттєву вагу власного слова та думки.

Не прояви Торас подібного відношення, що в їхньому розумінні було повсякденною дрібницею, обуренням і гніву гостей не було б меж, що в свою чергу могло принести численні проблеми у майбутньому. Без згоди свого пана і Глави сім’ї, дворецький не маг наміру и бажання власними руками привносити в їх життя нові випробування.

Через нестачу звичайного м'яса та зерна з борошном, дворецький родині доводилося згодовувати гостям дороге м'ясо диких тварин, що зберігалися у спеціальних підземних камерах, ще з ночі розколу. Кожен живильний і соковитий шматочок звіра мав під собою не тільки неперевершений смак, але був надзвичайно корисним для адептів шляхів Джалан-Магра.

Через подібне меню, яким не могли похвалитися навіть міста Середніх Меж, представники каст уявили себе ще більш вагомою силою ніж були насправді. Цілком і щогодини демонструючи власну перевагу над іншими, у своїх пихатих, гордовитих і зневажливих словах, поки лише на словах…

Полярний Змій, анітрохи не сумнівався в подібній можливості, коли один із Мудреців або Інженерів, що зазналися, дозволить собі розпустити руки на одного з виділених слуг. До своєї скорботи та прикрості, втрутитися в майбутню подію, або заступитися за жертву, Торас не міг. Занадто великий був вплив гостей, а їхня допомога та підтримка була необхідною для сім'ї в даний час, особливо, в такий час.

Єдине, на що залишалося сподіватися дворецькому, так це на безрозсудність глави Сім'ї, який без страху і паніки, міг не турбувати себе в повазі до такої могутньої істоти, як День, і дружив з Покровителями. Звичайно, він так само не виключав можливості стриманості самих гостей, хоч надії на таке було дуже мало.

Благо, не кожен із сімки представників двох каст, мав при собі поганий характер і багаж гріховності. Зріла жінка, єдина, що турбувалася щодо загону охорони за містом, і не вважала Ардеса та інших загиблими на довгому полюванні, залишалася для Тораса загадкою.

За весь цей час, він так до кінця і не розібрався в ієрархії, що склалася серед Інженерів, куди він з впевненістю відніс жінку. З нею ніби не рахувалися, але й у той же час побоювалися з невідомих Змію причин. Можливо, саме її добре і привітне ставлення змушувало двох інших представників її Касти, стримувати себе так довго. Вона не обтяжувала себе глузливими звичками шановного гостя, не цураючись особисто допомагати прислузі в заготівлі їжі та вечірньої ванни. Чого, звичайно, не можна було сказати про двох інших інженерів.

До тих, кого можна було віднести до вихованих і добрих людей, так само підходив Герат Маргран; саме цей молодий чоловік, дивував Тораса більше за інших. Його незмінна м'яка посмішка, віддавала лукавістю та награністю, але поведінка не виявляла жодних поганих намірів, зовсім не притаманна вада людей, до котрих звик дворецький. Якби його нахабність і пиха приголомшувала і переважала інших мудреців, Торас почував би себе куди спокійніше.

Герат часто гуляв вулицями міста, уважно вивчаючи кожен скелястий наріст після Ночі Розколу. Зрідка він затримувався на одному місці, і сідав – схрестивши ноги, починаючи щось активно записувати та малювати, весь час задоволено киваючи та посміхаючись. У ці нечасті моменти, коли Торас міг побачити молодого чоловіка за роботою, на обличчі Герата грала справді щира емоція, без тої лукавої фальші. Після кожного подібного моменту, Полярний Змій, починав сумніватися у правильності своїх переконань – у лукавості постійних усмішок Герата, і все ж, щось не давало йому спокою і насторожувало в цій людині. Можна сказати, інстинкти звіра, змушували змія перейматися стосовно мудреця, а не логіка людини.

У цей день, і в цей час, коли сонце вже хилилося від свого апогею, невпинно прямуючи до західного горизонту, дворецький на зразок небесного світила, невтомно спостерігав за представником касти Мудреців. Герат Маргран цього разу обрав край Великого Розколу, де розташувався зі схрещеними ногами, і активно записував щось у широкий і товстий блокнот, регулярно розглядаючи пейзаж перед собою.

Не дозволяючи собі розслаблятися чи обурюватися на нудьгу, що нахлинула, від чуйного слуху змія, не приховалися знайомі кроки, як і не приховалася рідна ауру.

- Радий Вас вітати, Глава Сім'ї, - тихо і спокійно, у своїй манері без емоційності, промовив чоловік.

- До тебе можна підкрастись непомітно? - Розчаровано цокнув Ардес, вже не приховуючи звуку своїх кроків.

- Не тому, хто не може контролювати власні сили та ауру, - знизав плечима Торас, перетворюючи міміку на власне обличчя, через улюбленого співрозмовника поряд.