Глава 24.Зворотності кохання

З’їдений власними думками, і внутрішньою репетицією майбутньої зустрічі з Кастою Інженерів і Мудреців, Ардес не відразу зміг почути басистий голос за спиною, що активно зазивав його.

 Старший син родини Каліган, поспішав до друга з усіх ніг, буквально змушуючи вібрувати землю своїми титанічними кроками і масивним тілом. Він усім своїм виглядом більше нагадував звіра, схожого на ведмедя, ніж людину.

Кожна частина його тіла та обличчя викликали непереборне почуття небезпеки і бажання втечі. Лютий і дикий, він нагадував самотнього хижака на широких гаях високої трави, де Глава Аріас,походив на смачну і жадану здобич.

Єдине, що відрізняло його від кровожерливого монстра, який бажав встромити свої гострі ікла в м'яку плоть ягняти, так це широка посмішка, на місці ймовірного лютого оскалу. Щоправда, не знай Ардес цієї людини краще за багатьох інших, він міг порахувати подібну гримасу, на обличчі здорованя, загрозою та провісником біди та битви.

На щастя двох людей, їхнє перше знайомство пройшло досить давно, якщо судити з прожитих криз, а не за короткий відрізок часу життя. Тому, замість необдуманої реакції паніки, втечі чи бойової стійки, Ардес усміхнувся у відповідь, своєю щирою посмішкою, і радісно привітав Маркуса.

Йому справді симпатизував цей чоловік, у своєму байдужому ставленні до життя, своєю жорсткою прямолінійністю та суворою поведінкою, чоловік що не йшов на компроміси, навіть зі своїм серцем.

Простий і одночасно надійний союзник, до якого не потрібно шукати підхід, або грати словами; достатньо було залишатися самим собою поряд з ним, і це буде найкращою причиною для його дружби.

- Ардесе, друже мій, допоможи мені! – несподівано закричав усім своїм оглушливим басом, здоровань, приголомшуючи Ардеса.

Через реалії світу П'яти Міст, де ризик небезпека чатувала під кожним закутком, Ардес мимоволі почав обмірковувати все в найгіршому ключі, який тільки міг уявити. Зрада сім'ї, напад звірів, смерть батька Маркуса, все, що тільки могло змусити потривожити здоров'я, почало просочуватися в мозок землянина. Але те, що він почув слідом, змусило всі страшні блукаючи думки завмерти і розтанути, немов лід у гарячій печі.

- Дай пораду, як мені сподобатися Орелії?! - Маркус схопив за плечі Ардеса, і тряс із такою силою, що шлунок Ардеса перевертався вгору дном.

Таке безтурботне й несподіване прохання, кинуло Ардеса в прірву здивувань, куди більше ніж могли кинути всі ті жахливі припущення в голові. Глава Аріас настільки не очікував такого кроку долі, що просто завмер ніби статуя, забувши як розмовляти і моргати.

- Не дивись на мене так, брате, - благаюче змінив звернення до друга, Маркус. - Увійди в моє становище! Ніколи раніше я не відчував такого. Вона неперевершена та прекрасна. Її краса полонила всю мою увагу, викликаючи жахливий і неприємний стукіт серця, наче я стою навпроти найсильнішого супротивника у своєму житті. Я нічого не можу вдіяти з собою, я хочу зустрітися з нею і сказати все про свої почуття! Ти ж знаєш мене, я не люблю стояти на місці, мені не подобаються ці інтриги, залицяння, удавання. Я маю зробити так, як звик, і навіть якщо я отримаю відмову, так тому і бути!

- Друже мій, - засміявся від щирого серця, Ардес, взявши контроль, над власним тілом і словами. – Якщо ти вже все для себе вирішив, яка допомога тобі потрібна? Знайди її, і скажи все прямо і сміливо, як уміє мій брат, - підтримав друга у зміні звернення, і поплескав того по широкому плечу.

- Так! - різко випалив Маркус, задерши обличчя до неба, і одразу тихо додав. - Мені страшно…

Ще один напад задерикуватого сміху з боку мандрівника світів не викликав у старшого сина родини Каліган, жодних суперечливих чи негативних емоцій. Навпаки, йому подобалася подібна відкритість і прямолінійність друга, так само він розумів, що Ардес не несе у своєму сміху жодних образ чи пригноблень. Скажи подібне Маркус самому собі, ще тиждень тому, він так само розсміявся б собі в обличчя.

- Боїшся отримати відмову? - витер сльози, що підступили від сміху, з куточків очей і спитав Ардес.

- Я хочу сказати прямо і не ухилятися, будучи готовим отримати будь-яку відповідь! – гордівливо і голосно заявив Маркус. – Але знаю, наскільки я можу бути різким і невихованим. Вона наче ніжна квітка, і я переляканий тим, що мощу нашкодити їй своїми промовами воїна. Допоможи підібрати слова, як ти вмієш. Я чув, як ти можеш переконувати людей у ​​своїй правоті, змушуючи їх погоджуватися, навіть якщо на початку вони були проти. Ну ж бо, брате, допоможу мені у війні сердець!

- Якщо ти боїшся отримати відмову, сумніватися в щирості твоїх почуттів я не буду, - знову поплескав по плечу друга, Ардес, уже думаючи про те, як він зможе допомогти Маркусу в його любовних справах, а також використати ці почуття для своєї вигоди.

Сам того не підозрюючи, старший син сім'ї Каліган, власноруч вирішив потрапити в сіті Глави Аріас, пов'язуючи їхні долі ще одним вузлом взаємин. Щира дружба і підтримка, мали істотні слабкості, що виражалися в необхідності майбутнього вибору між родиною Каліган і самим Ардесом. Ардес не хотів, і не планував, щоб Маркус колись встав на міждоріжжя, а його серце вагалося між двома шляхами долі, але й можливості уникнути подібного він так і не знайшов.

Несподівано, як для нього, так і для самої Орелії та Маркуса, в плани втрутилися емоції та почуття, щирі та чисті; настільки сильні і необхідні, щоб влити Маркуса в Сім'ю Аріас, і заручитися його підтримкою і вірністю. Можливо саме любов, стане вагомим аргументом, в критичний момент вирішення того, чиє життя Маркус буде вважати важливішим.