Глава 16. Сріблясті нитки

Після смороду, вогкості та темряви печери, зовнішній світ здавався Ардесові ще більш приємним та привабливим. Миттєво, він забув, де перебувати, спокійно, з насолодою, ступав спокійним кроком.

- І чому людей так лякають Забороненими Територіями? - Потягнувся в задоволення землянин, розминаючи спину.

До світанку ще залишалася година, і сонце не поспішало з'являтися з-за обрію, але вже пригнічувало темряву, своєю силою світла. Східне небо, усіяне сотнями яскравих зірок, поступово освітлювалося і забарвлювалося м'якими відтінками сірого. Ніжний вітер приємно обдував шкіру та приносив із собою свіжість зелених просторів.

Глава Аріас насолоджувався кожним новим кроком, що супроводжувався чарівними звуками та відчуттями природи. Нарешті, його голову було звільнено від тисячі думок і переживань. На коротку мить, він дозволив атмосфері взяти гору над собою, повністю потонувши в її ласкавих обіймах.

Миті насолоди через невагомість тягаря на плечах розлетілися в ту ж секунду, як п'янкий вітер приніс із собою знайомий запах небезпеки. Чуйний звірячий нюх Ардеса без помилково визначив прихованого серед скель хрова. Звір, любитель вибирати місця з диким життям блискавок, безшумно сидів серед скель, чекаючи наближення людини.

«Я, думав, Орелія і гіріха, злякали всіх із цього місця…», - зберігаючи безтурботний вираз і ходу, насторожено думав Ардес. - «Хоча минуло вже два дні, і господарі цього місця вирішили повернутися. Куди їм ще податися, окрім місця скупчення блискавок. До речі, чому на гірському хребті так тихо?»

Ардес закинув голову до неба, де зазвичай мали клубитися темні, грізні хмари, що часто розрізалися яскравими спалахами. Несподівано, для самого чоловіка, небо справді було затягнуте грозовими хмарами, але вони були наче в сплячці. Їхня активність переміщення та перетворення, яку Глава Аріас помітив у перший день їхнього полювання на цьому хребті, просто була відсутня з невідомих йому причин.

Саме через їхню апатію, Ардес зміг так спокійно і розкуто прогулюватися вздовж скелястих гір; і навіть подумати, що Заборонені Території, не таке страшне місце.

- Тепер я згадав, чому людей так залякують... - стомлено зітхнув чоловік, спостерігаючи за різким ривком звіра, і його першою вітряною атакою.

За тривалий тиждень полювання саме на цих звірів, Ардес повністю адаптувався під їхній стиль атак і чудово розумів, наскільки може розраховувати на власну унікальність тіла. Луската шкіра легко справлялася з вітряними клинками, через що землянин міг не обтяжувати себе в маневрах ухилення.

Схожий на живий танк, він продовжував рухатися в розслабленій манері, ненавмисно скорочуючи дистанцію з монстром.

- Цікаво, де перебувати моя межа? - відчувши на шкірі легкі удари звіра, Ардес задумався про те, наскільки сильним має бути суперник, щоб він зміг завдати йому поранення.

Через свою унікальність, він не міг припустити, до якого Рангу можна віднести себе. Він навіть цікавився у Маркуса та інших, яким способом вони самі визначають своє заміщення крові. Відповідь виявилася до банальної простою.

Каста Алхіміків, має рецепт зілля, яке і служить визначенням. Адепт шляху Джалан-Магра, який бажає дізнатися про свій Ранг, капає краплю крові, у виготовлене зілля, і чим сильніше і яскравіше забарвлюється колба з рідиною, у відповідний колір стихії, тим сильніше відбулося заміщення.

Главі Аріас не терпілося випробувати подібний спосіб на собі, особливо через його простоту і дешевизну, але він уже й відчував його неефективність для носія кількох стихій.

Зараз, він був упевнений у тому, що якби він хотів досягти Рангу Катаклізм, які мають Еквінай та інші, йому потрібно буде досягти межі з усіма існуючими силами у тілі, як сталося з есенцією води. Єдина в чому полягала проблема, на його думку, кількість необхідних жертв та смертей для досягнення подібного. Синя сфера на дні озера, чиста випадковість і удача, якої може і не бути у випадку інших стихій.

«Ще залишається проблема протиборства стихій у тілі», - землянин згадав розмову з Покровителькою Валвіс, - «Якщо я хочу впровадити в серці нову есенцію, її Ранг має бути не нижчим від Тораса чи Покровителя. Та і взагалі, колись мені на думку спадала ідея навчити і інших контролю декількох сил. Цікаво, подібне можливо? Судячи із покійного Аарона, тіло довго не протримається, навіть я був на волосок від смерті. Скоріш за все, навіть якщо спроба буде вдалою, на розвиток кількох сил, піде куди більше часу і сил. І не відомо, який буду результат. Недаремно ж, Смарагдові Очі, так відчайдушно шукав саме мене».

Цілком поглинений власними міркуваннями і думками, Ардес і зовсім перестав придавати значення єдиному атакуючому звірові. Хров навпаки, помічаючи наскільки неефективні його атаки, виявляв дедалі більше завзяття та активності у атаках.

Припуск Ардеса, стосовно того, зо він може зануритися у себе, навіть якщо світ буде палати синім полум’ям, підтвердився як найкраще, в цей самий момент.

Опираючись на інстинкти захисту свого будинку, і бажання здобути собі нове джерело їжі та сили, звір вирішив діяти кардинально та необдумано. Кинувши безглузді спроби катувати тіло людини стихією вітру, він кинувся в лобову атаку, виставляючи перед собою гострі пазурі й загрозливо клекотів своєрідним дзьобом на морді.

"Потрібно побитися з Еквінаєм, або Скрофою, коли вони повернуться", - Ардес прийняв, як йому здавалося, виважене рішення. – «Аарон, з легкістю зміг мене поранити, на жаль, його рівень мені не відомий. Якщо я знатиму межі власних сил, мені буде легше визначати, як боротися з ворогами. До речі, не можна забувати про людей, їхній стиль бою та можливості, на високих рівнях, мені не відомі, весь цей час я вбивав тільки звірів, і спостерігав за ними. Але людей теж не можна списувати з рахунків. Матріарх Одман, яскравий приклад того, що і люди можуть бути небезпечні. Сумніватися у майбутній конфронтації між нами не доводиться. Якщо вона заради влади займала тіла своїх доньок, вона триматиметься за трон, до останньої краплі крові».