Глава 10. Прихований у небесах

Серед сотень хмар, наче білі кораблі, що пливли просторами неосяжного неба, парила широка кам'яна платформа. Витягнута овальна форма мала кілька сотень метрів довжини і приблизно сотня в найширшому місці. Її білий колір, чудово приховував її серед шеренги небесних кораблів.

На її гладкій, полірованій поверхні, розташувалися множинні сади та пруди. Різноманітна жива фауна, у вигляді маленьких звірків і птахів, щебетала і шаруділа серед дерев і чагарнику. Глибокі та гладкі озерця, населяли барвисті рибки, що активно плескалася на водній гладі; регулярно вистрибуючи над її поверхнею, і викликаючи дзвінкі сплески і іскрясті бризки.

Низькі дерева густо поросли яскравими та строкатими квітками, насичуючи казкову картину, приємними та солодкими ароматами. На густих чагарниках, гронами висіли великі стиглі ягоди, при одному вигляді викликаючи звірячий апетит.

Райський куточок природи і краси, ретельно прихований високо в небі, серед безлічі мінливих хмар, був щільно всіяний кам'яними стежками з білого каменю, наче тонкі річки серед зеленого гаю.

Від межі великого овалу, до його центру, густота і щільність рослинності тільки збільшувалася, а рідкісні маленькі озера перепліталися в єдину мережу каскадних водоспадів, що своєю кришталево чистою водою, насичували всю неймовірну приховану красу.

Серед щільного заслону рослинності височіли високі та гострі дахи невеликого палацу. Без стін або захисних споруд він гармонійно вписувався в навколишню природу, анітрохи не заважаючи і не перериваючи її правління.

Сади зовнішнього периметра – від замку, плавно переходили у внутрішні сади самої будови, займаючи уготовані для них майданчики, що сходами піднімалися вздовж високих стін та веж.

Замок, зведений з того ж білого каменю, і що сама овальна платформа яскраво контрастував на тлі пишної зелені та яскравих кольорів. Його гострі дахи, ніжно-блакитного кольору, яскраво переливались і блищали на полуденному сонці.

Молода жінка, що ще місяць тому, втратила всі фарби життя і практично померла душею, одужувала з кожним новим зітханням цього райського місця. Вона сиділа на одній з численних дерев'яних лав, розкиданих по всьому периметру широкого саду, і не могла намилуватися його красою.

Легкий вітер підхопив її довге волосся і переплів із підхопленими пелюстками квітів, формуючи природну картину чарівності. Її минулий рум'янець повернувся і став ще помітнішим. Болюча худорлявість поступилася красі і здоров’ю молодого тіла. Яскравий вогонь життя в очах іскрив ще більш насичено, ніж це було раніше. Лаура насолоджувалась кожною миттю, проведеною в цьому місці, і тією компанії, що складав їй, її покійний чоловік.

Власник Смарагдових Очей, із задоволенням та захопленням спостерігав за танцем її волосся та маленького листя.

- Любов моя, ти повернувся? – щасливо спитала Лаура, швидко наблизившись до чоловіка.

- Так, кохана, я вдома, - чоловік обійняв молоду жінку, і відповів на солодкий поцілунок. - Як ти себе почуваєш? Чи не сильно сумувала?

- По тобі – дуже! – не прибирала руки з чоловічої шиї, Лаура, погладжуючи густий загривок на його потилиці. - Відчуваю себе чудово, це таке неймовірне місце. Я навіть не уявляю, як ти зміг його знайти.

- Випадково наткнувся, коли мандрував серед Заборонених Територій, - з наповненою любов’ю  усмішкою, відповідав Аарон.

Можливо, образ, що відтворив і втілював у життя Смарагдові Очі, був надто ідеальним та правильним. Його удавана любов і щирість, не могла існувати в реальному світі, і ніяк не відповідала тій, що дарував своїй дружині справжній Аарон.

Зранене серце Лаури надто сильно постраждало за останні події, і розум відмовлявся приймати дійсність. Вона хотіла вірити в реальність того, що відбувається, особливо в чоловіка перед нею. Нехай це була лише казка, навіть якщо вона мертва, і цей світ існує лише у її уяві; вона не хотіла його покидати, навпаки, вона прагнула залишитися тут якомога довше.

- У нас гості? – зазирнула через чоловіче плече, молода жінка й побачила маленьку біляву дівчинку, із щільною довгою косою на плечі.

- Гості? - здивувався Аарон, і простежив за її поглядом, обернувшись. - І справді, непроханий гість.

- Не проганяй її, прошу. Вона така мила й маленька, я хочу пригостити її чаєм та солодощами, – щасливо прохала чоловіка, Лаура.

- Я радий будь-яким гостям, особливо, якщо їм рада ти, кохання моє, - погладжував жіночу щоку, Аарон. - Але, вибач, для початку, я маю з нею обговорити пару питань, а після я передам її тобі на поталу.

- Я не мучитиму її, - надула губки, Лаура.

- Жартую, жартую, - прикривався руками, від легких ударів маленьких кулачків, Аарон. – Ми скоро повернемося, а ти поки що погуляй у саду та околицях.

- Звичайно, любимій мій, - поцілувавши чоловіка, Лаура повільно пішла до глибин казкового саду.

Двоє проводили її поглядом, і потім, без жодного слова, Аарон попрямував у бік білого замку, а маленька дівчинка вплуталася слідом.

Минувши великі ворота, зіткані з товстих скляних ниток, дует без уповільнення, почав заглиблюватися далі в серце замку.

Простора зала, що розташувалася відразу ж за скляною брамою, виглядала неприродно більше, ніж здавалося зовні будівлі. По обидва боки стояли ряди високих монолітних колон, немов вікові сторожі, що зберігали високий трон на іншому боці зали.