Глава 7. Нова зустріч

Як і передбачав Торас, глава родини Аріас натрапив на нещасного вартового молодої Матріарх в одній із глибоких брудних ям. Як йому вдавалося опинитися в одній із подібних, дивувався сам Ардес.

Колишній гордовитий захисник, що зарозумілою поведінкою і гордістю неодноразово псував настрій Главі сім'ї, був схожий на бляклу тінь себе минулого. Смерть Іланії вдарила по ньому більше, ніж по будь-кому. Ніхто з живих не вбивався і не сумував так само сильно, як цей чоловік.

На вимазаному брудом обличчі звисала рідка зліплена борода, скуйовджене волосся з'їдали воші, а подібність ганчір'я, що були накинуті на худе тіло, складно назвати одягом, що колись рясніло вишукуванням багатством.

Раз на кілька днів, двоє тих, хто вижив, крім Віала, сторожів, відвідували свого командира і намагалися привести до тями, лише для того, щоб він знову намагався втопити своє горе у вині та медовухі. Благо, двоє встигали впхнути в нього жменю їжі, щоб той зовсім не помер від холоду та голоду.

Хлопець і дівчина мисливці були близнюками, і виглядали надто молодо для свого досвіду та призначення на охорону молодої Матріарх. Вони були одним з рідкісних талантів, що власними силами і стараннями знаходили в собі потенціал вступу на шлях Джалан-Магра. Успіх і прагнення, дозволили їм безпомилково відчути в собі потрібну стихію, і шляхом обману та наполегливості, відшукати необхідні есенції для старту свого шляху, як мисливців.

Багато води вибігло з того моменту, за молодими спинами лежало безліч трупів звірів, і не менше похованих товаришів та друзів, але на щастя двох, злий рок ще не приходив за їхніми життями.

Вони без ентузіазму спостерігали за своїм командиром, і вже подумували опустити руки і дозволити тому знайти свій кінець на дні холодної, сирої, глибокої ями.

- Доброго вечора, Міа, Воргас, - махав здалеку Ардес, двом стражам, повільно наближаючись до ями. – Як ваш командир? Живий ще?

- Вечір добрий, Глава, - недбало підняв руку Воргас, все ще на присядках спостерігаючи за Віалом.

- Привіт, - легко кивнула Міа, схрещуючи руки на грудях. - Дивно, але він все ще живий, хоч і пахне, як труп.

— Гарну промову штовхнув, хоч і надто солодку, — все ще не зводячи погляду, говорив брат близнюк.

- Дякую, на доброму слові, - зніяковіло засміявся чоловік, ставши біля краю смердючої ями. - Чи зможете його до тями привести? Він мені потрібний сьогодні.

- Навіщо? – швидко та різко зацікавилася дівчина.

- Він, як і я, а може, навіть більше, повинен попрощатися і відпустити її.

- Хм, - замислився на мить, Воргас, - думаю, ти маєш рацію. Може, це йому допоможе.

- Якщо ні, я позбудуся його, - категорично відповів Ардес. – До речі, які у вас плани на майбутнє?

- Щодо цього… - зачухала потилицю дівчина, не знаючи з чого почати.

- Глава, розумієш, - вирішив так само включитися в розмову молодий чоловік. - Повертатися в Еквінай, нам не можна. Ми, як вартові, провалилися.

- Власноруч шукати гнів Матріарх Одман, за смерть її доньки… - продовжила за братом близнюком, дівчино. - Їй треба буде виплеснути на когось свій гнів. Розумієш?

- Ми можемо спробувати щастя у місті Середніх Меж, - знову перехопив слово Воргас, - але, недобра слава зіграє з нами поганий жарт.

- Тому, як ми вже їмо твою їжу та п'ємо вино, то може, ти нам ще й платитимеш, як мисливцям нашого рангу? - Перейшла до суті Міа.

«Знали б ви, наскільки Матріарх плювала на смерть своєї доньки. Хіба що, вона могла б влаштувати показову кару з вашою участю. Що так само не можна виключати», - посміхався словами та пропозиції близнюків Ардес, радіючи новим людям на його боці, хай і найманцям.

- Якщо зможете змусити його думати і ходити, хоч трохи, тоді і домовилися, - посміхнувся Ардес. – Питання ціни обговоримо пізніше, але гадаю, проблем не буде. Родина Аріас зараз у достатку.

- Чудово, - в один голос відповіли близнюки. – Сподіваємось на довгострокову та плідну співпрацю.

- Відразу після того, як приведете його до тями. Скажіть йому підійти до зруйнованого маєтку, я його чекатиму, - анітрохи не сумнівався в уміннях близнюків, мандрівник серед світів.

- Так, Глава Сім’ї, домовилися, - уже взявся за справу Воргас, і з пристрастю хльостав Віала по щоках.

- Міа, - недовго помилувавшись картиною в ямі, Глава Аріас, звернувся до дівчини. - Вранці, знайдіть мене, обговоримо вашу плату і ваше перше завдання.

- Звичайно, - посміхалася дівчина, і так само почала спускатись до брата на допомогу. - Воргас, ти не правильно б'єш? Потрібно робити більш хльосткий удар, а ти просто вибиваєш зуби.

Залишивши за спиною крихкі звуки ляпасів, Ардес повільним кроком попрямував до первинної мети свого шляху - притулок.

Великий будинок, в три поверхи, мав широкий перший поверх з безліччю колон обшитих деревом і необхідною кількістю столів і стільців, для сніданку, обіду та вечері. Велика їдальня першого поверху, примикала до кухні, де з раннього ранку працювали кухарі, щоб прогодувати купу дітей.

Основний раціон харчування становили каші та коржики, з рідкісними шматками м'яса, привезені та закуплені із сусідніх сіл, що підпорядковувалися родині Аріас. Зокрема, практично вся їжа, яку вживають люди міст, забезпечувала найближчими селами, що розташувалися на території підконтрольні одній із сімей. Фермерство і скотарство процвітало на сприятливих землях П'яти Міст, якщо не брати до уваги нападки диких звірів, що любили поласувати легкою здобиччю, не цураючись закусити і людиною. Саме головні сім'ї, брали на себе роль захисників фермерів і скотарів, розкидаючи незначні сили своїх гарнізонів серед поселень.