Глава 5. Торги

Під задоволений регіт, у залі для нарад, несподівано для кожного матеріалізувалися троє непроханих гостей. Нічого не пророкувало їхньої несподіваної появи. Звичного розлому простору – що знаменує прибуття Покровителів, так само не виявив себе. Вони не встигли підготуватися до можливих дій, чи це напад, чи поява одного з шанованих Звірів, все ще залишалося загадкою. Немов ці троє весь час стояли біля основи столу і спостерігали нараду від самого початку.

- Як Ви посміли з'явитися тут без дозволу? – розлютився чоловік із найбільш зморщеним, від зморшок, обличчям, саме він був тим, хто наполягав на здійсненні помсти і першим рекомендував своїх людей, на звільнену посаду правителя Вентум. - Ви хоч розумієте, перед ким ви перебуваєте?! Матріарх Одман, правителька північних територій та міста Еквінай. Падайте на коліна, швидко!

Звинувачувати людей за їхню неповагу та запальність, Валвіс не планувала і не хотіла. Вона сама винна у подібному зверненні, категорично не бажаючи з'являтися на публіці багато століть. Вона з незрозумілою пристрастю приховувала свою зовнішність від решти світу, навіть заборонивши поширювати описи власної зовнішності, а про портрети на полотні і не згадувалось.

Єдина людина в залі, якій пощастило зустрічатися з Великою Покровителькою, була Матріарх Одман, до якої звернулася Валвіс:

- Маленька Літерія, - чарівно, з дитячою безпосередністю та наївністю посміхалася дівчинка, - як давно я тебе не бачила. Пам'ятаю тебе зовсім юною дівчинкою, що плаче на колінах у тата, коли твоє тістечко впало в багнюку.

Матріарх Одман нічого не відповіла на подібну заяву з нотками ностальгії, яка могла визвати незручність, почуй її хтось інший. Жінка, що встигла розміняти першу тисячу років, залишила на обличчі не проникливість та твердість.

 З якоюсь не описуваною грацією, невластивою подібному дійству, вона стала на коліна і, формально виставили перед собою руки, утримуючи матовий синій клинок тонкої і вузької форми – фамільна зброя Одман; дарована самою Валвіс ще в часи заснування П'яти Міст та формування правлячих сімей.

- Літерія Одман вітає Велику покровительку Валвіс, - опустила погляд до підлоги і низько схилила голову, жінка.

Емоції благоговіння не читалася у виразі її обличчя чи у голосі, перша людина на пам’яті Ардеса, у якої був відсутній той фанатичний трепет перед Покровителями. Кожне слово і рух точними і вивіреними, без натяку на фальш, чого не можна було сказати про інших людей у ​​залі.

З гуркотом, масивні дерев'яні стільці падали на підлогу через різкий і хаотичний рух людей. Жінки і чоловіки, спотикаючись і вдаряючись об меблі, прагнули якнайшвидше наслідувати приклад своєї пані, та висловити свою повагу та любов. Особливо не солодко доводилося чоловіку, з найдовшим язиком у на цій нараді.

Бажаючи виділитися на тлі інших і знайти похвалу Матріарх, він першим відкрив рота, а тепер був готовий впасти в несвідомість, аби не відчувати на собі температуру розжареної лави і крижаний потік гірської річки. Його кидало то в жар, то в холод, а тіло, ніби паралізоване, намагалося відшукати точку опору і незграбно стати на коліна.

Асторія, пряма і єдина учениці Валвіс цього покоління, анітрохи не обтяжувала себе підбирати вирази і дотримуватись рамок пристойності; її смішки, що переростали в гучний сміх, вганяли цих старих в обійми сорому і роздратування.

Ардес зиркнув на дівчину з бажанням ударити її по голові за таку поведінку. Зараз, може вони і під повним захистом, але образа цих людей похилого віку може виплеснутися на них у момент затворництва Валвіс, і настільки відкритого глузування на їхні голови, вони явно не могли забути просто так.

- Помовчи! - не витримав і все-таки ляснув долонькою по маківці Асторії, чоловік, розуміючи, що інакше її не зупинити. – Май повагу до цих людей, особливо до Матріарх Одман!

Звичайно, вголос Ардес міг сказати лише це, але в серці радів немов дитина, подібно до завзятого сміху дівчини, його забавляла їх реакція на її сміх. На жаль, землянину доводилося грати роль вірного слуги Матріарх, і всіма правдами і не правдами демонструвати свою лояльність, покірність і головне – повагу та страх.

У підтвердженні своїх слів про повагу, чоловік сам опустився на коліна і формально привітав жінку, що вже піднімалася з підлоги і займала своє законне місце на чолі столу. На слова Ардеса, Літерія м'яко кивнула і затримала ненадовго свій погляд на ньому, наче змогла впізнати, лише за описами,майбутнього чоловіка своєї покійної доньки.

- Чи можу я відпустити своїх людей, Велика Покровителько? – рівним і низьким голосом спитала Матріарх.

- Мені вони не заважають, - розсміялася дівчинка, обравши перший же стілець і голосно, не під стать її маленькому тілу, сіла. – Нехай залишаються.

- Як забажаєте, - кивнула мати Іланії і продовжила, - для мене честь вітати Вас, Велика Покровителька, якщо Вас щось цікавить чи є вимоги, я з радістю їх виконаю.

- Старший братику, - звернулася до Ардеса, що все ще стояв на колінах, Валвіс, маючи звичку ігнорувати прямі питання в її бік. - Як ти просив, ми тут. Сідай, достатньо на колінах стояти, ти все ж таки мій старший братик.

Подібне ставлення послужило ще одним плювком в обличчя дванадцяти шановним людям півночі. Їхнє становище все ще залишалося у формальній позі на підлозі, без шансу на випрямлення спини. І коли син нижчої сім'ї з мінімальною владою, чиє життя і смерть лише недавно обговорювали, мав право сісти за один стіл з Матріарх і Покровителькою, подібне принижувало їхню гідність; але й вдіяти вони нічого не могли, тільки затаїти злобу і образу.