Частина 5. День п'ятий — і знову вдома

П’ятий день розпочався раптово — без сну чи пробудження, без звуків чи попередження. Ельдорадо опинився у порожньому вагоні. Жодних пасажирів, жодних знайомих облич. Навіть Селеста зникла. Тільки сам він і дивовижна тиша, яка нагадувала початок і кінець усього.

Трамвай м’яко їхав вперед, і з вікон виднівся знайомий пейзаж. Але це були не небеса, не безкраї горизонти, і навіть не нескінченні простори снів. Це був його дім. Залізнична станція біля рідного міста, знайома вуличка, похилений знак із написом, що привітав його з поверненням.

Ельдорадо підійшов до дверей, які відчинилися перед ним із легким шипінням. Але перш ніж він ступив з вагону, його голос зупинив.

— Ти думаєш, це кінець? — промовив той самий незнайомець у капелюсі, який зустрів його в перший день. Тепер він стояв біля водійської кабіни. Його голос був спокійним, але глибоким.

— Чи є кінці насправді? — запитав Ельдорадо.

Чоловік усміхнувся.

— Ні, — відповів він. — Є тільки переходи. І ти зараз стоїш перед одним із них.

— Але що тепер? Що було всім цим?

— Це подорож, — сказав незнайомець. — Її мета — не прибуття. Її мета — зміна.

Ельдорадо задумався. Він відчував, як щось у ньому змінилося. Як почуття страху перед невідомим поступилося місцем спокою. Як його внутрішній голос, який завжди вагався, тепер став впевненим.

— А куди поділися інші пасажири?

— Вони завершили свої подорожі, так само, як і ти. Їхні стежки вже визначилися.

Ельдорадо поглянув на поріг трамвая. Щось у ньому все ще тримало його на місці.

— А якщо я не готовий повернутися?

Незнайомець поклав руку на його плече.

— Ти готовий. Але повертатися — це лише одна з можливостей. Ти можеш залишитися тут, продовжувати подорож. Але тоді відповіді, які ти шукаєш, завжди будуть тільки перед тобою, але ніколи в твоїх руках.

Ельдорадо вдихнув на повні груди й ступив назустріч порогу. Він відчув, як теплий вітер із його дитинства торкнувся обличчя, як земля під ногами була знайомою і реальною.

Він стояв на пероні, тримаючи руки в кишенях. Трамвай повільно рушив далі, не видавши жодного звуку. Відчуття його присутності зникло так само швидко, як і з’явилося.

Попереду простягався знайомий шлях. Ті самі дерева, та сама вулиця, та сама річка за поворотом. Але щось змінилося. Не місце, а він сам.

Коли він дійшов до свого будинку, на ґанку стояла його мати. Вона здивовано поглянула на нього, ніби не очікувала побачити його так скоро.

— Ти повернувся?

— Повернувся, — відповів Ельдорадо.

— Ну, заходь. Сніданок майже готовий.

Він увійшов до хати, але відчув, як у серці лишається тиха впевненість: подорож ніколи не завершується. Вона змінюється разом із нами.

Ельдорадо сів за стіл і, вперше за довгий час, відчув, що знаходиться саме там, де й повинен бути.

У небі за вікном пролунав тихий дзвінок, і на мить здалося, ніби над містом промайнув трамвай, сяючи сріблястим світлом. Але лише на мить — і вже знову спокій.