Частина 3. День третій — на небесах

Ельдорадо повільно увійшов у башту. Усередині панувала дивовижна тиша, але вона була зовсім іншою, ніж у лісі. Тутешня тиша мала певну вагу, ніби була насичена невидимими нитками історій, що розчинялися в повітрі. Крокуючи мармуровою підлогою, він відчував, як серце б’ється швидше. Ікар, який ішов за ним, дивився на стіни, вкриті стародавніми барельєфами, на яких були зображені сцени з життя різних людей, що здавалися знайомими, але невловимими.

— Ти помітив? — раптом запитав Ікар. — Вони всі схожі на пасажирів нашого трамвая.

Ельдорадо зупинився, вдивляючись у стіни. І справді: обличчя людей на барельєфах нагадували йому тих, кого він бачив у вагоні. Чоловік із книгою, літня жінка в чорному пальті, юна дівчина з нотами — усі вони були тут, застиглі в камені у сценах, які розповідали їхні історії.

— Це наче їхні життя, — промовив Ельдорадо.

— Чи, можливо, їхні вибори, — відповів Ікар.

На верхівці башти вони побачили щось схоже на колодязь. Але замість води в ньому було небо. Воно було живим: хмари плавали, зорі з’являлися й зникали, а вдалині сяяли відблиски сонця.

— Це дивно, — сказав Ікар, нахилившись над колодязем. — Це не просто небо. Це відображення наших думок.

Ельдорадо глянув униз і побачив, як на небі виникають образи його минулого. Ось він, ще хлопчиком, стоїть біля воріт свого дому. Ось він у юності, сперечається з другом про те, що важливіше — любов чи амбіції. І ось він тепер — шукач відповідей, що стоїть перед невідомістю.

— Це випробування, — мовив він. — Щось тут має бути…

Раптом небо в колодязі затремтіло, і навколо них розгорнувся зовсім інший світ. Башта зникла, і вони опинилися серед безкраїх небес. Під ногами була прозора поверхня, яка відбивала небо, мов дзеркало. Вдалині виднілися хмари, що формувалися в дивовижні образи — міста, кораблі, навіть обличчя людей.

— Ласкаво просимо до третього випробування, — пролунав голос Селести. Вона стояла просто в повітрі, її сукня плавно розвіювалася, ніби була створена з самого вітру. — Це місце, де ваші думки і страхи стають реальністю. Ви маєте знайти своє справжнє бажання, бо лише воно покаже вам шлях далі.

— Але як це зробити? — запитав Ельдорадо.

Селеста лише посміхнулася.

— Це залежить від тебе.

Ельдорадо й Ікар йшли серед хмар. На небі раптом почали проявлятися різні образи. Перед Ельдорадо виросла велика брама, прикрашена золотом і дорогоцінним камінням. Вона була відчинена, а за нею виднілося місто, сповнене світла й звуків веселощів.

— Це виглядає як рай, — сказав Ікар, зачаровано вдивляючись.

Ельдорадо зупинився.

— Але чи це мій шлях?

Раптом позаду з’явилася інша картина — гірська стежка, що вела до вершини, де сяяло полум’я. Цей шлях був важким, тернистим, але в ньому було щось магнетичне, щось справжнє.

— У кожного з нас є вибір, — сказав Ікар. — Але вибір — це не лише шлях. Це відповідальність.

Ельдорадо знову згадав слова Селести: Знайди своє справжнє бажання. Він закрив очі й зосередився. Що насправді рухало ним? Чого він прагнув?

І тут він побачив: не рай і не вершину, а себе, що повертається до трамвая, де його чекали пасажири. Його бажанням було зрозуміти не себе, а світ навколо, допомогти тим, хто був поруч.

Відкривши очі, він повернувся від брами й стежки й сказав:

— Моє місце — повернутися.

Як тільки він це промовив, небо навколо змінилося. Селеста стояла перед ним, її очі світилися теплом.

— Ти зрозумів. Справжній шлях не завжди веде до вершин чи до спокою. Він веде туди, де ти можеш змінити світ.

Ельдорадо відчув, як його наповнює сила. Разом із Ікаром вони опинилися знову в трамваї. Третій день добігав кінця, але попереду були нові випробування.