Розділ 79

       Алан поспішав на місце, де, ймовірно, була Саран. Його знайомі змогли вирахувати її місцезнаходження за телефоном. І хоча йому було важко пересуватися, він не міг мовчки сидіти й чекати. Припаркувавши машину біля закинутої фабрики, він пішов на скупчення правоохоронців.

- Де Саран, виродку?! - чоловік побачив, як із приміщення виводили Нейтана Скота, і не втримавшись, пройшовся по обличчю того своїм кулаком. Це змусило Нейтана розсміятися жахливим сміхом. З його носових пазух потекла кров.

- Щось поганенький удар, друже. Втратив форму?

- Де Саран, виродку?! - чоловічі руки схопили його за комір і добряче струсонули.

- Її вже немає… Тут усюди голодні вовки. Не знаю, можливо, вони вже навіть встигли поділити її спокусливе тільце на частини і тепер сидять собі ситі та облизуються. - голос Нейтана був глузливим і повним сарказму.

- Якщо з нею щось трапиться чи… - Алан зупинився і ним оволодів острах від слів, що мав сказати, але він продовжив. - Не дай Боже, твої слова здійсняться… Я придушу тебе власноруч і твої гроші більше тобі не допоможуть уникнути правосуддя!

- Це помста, друже… Інакше ніяк не було б…

- За що? Що я тобі такого зробив, що ти псуєш моє життя і забираєш у мене найдорожчих людей? Тобі було мало Емілі? Ти її отримав… Навіщо тобі Саран? Якщо в тебе якісь рахунки зі мною — то розбирайся зі мною!

- Ти народився під щасливою зіркою… Особисто тебе важко вразити. Твої жінки — ось що по-справжньому тебе руйнує. Це твоя слабкість. З ними простіше тобі помститися.

- За що? За що ти постійно мстишся?!

- Знаєш, як жити, коли твій батько постійно ставить в приклад чужу дитину і постійно говорить, що ти не гідний бути його сином? Незнаєш… а я знаю. Кожен день, мій старий ставив тебе напротивагу мені. І щоб я не робив – ти був кращим у всьому. Знаєш, що мені вартувало, щоб подружитися з тобою? Я втратив себе справжнього, граючи роль товариша для людини, яку ненавидів всім серцем… З моїм батьком було важко поквитатися, а ось з тобою легко… Було приємно споглядати як ти падаєш. Спочатку, я забрав у тебе Емілі. Це було легко. І твій світ похитнувся… але як виявилося, не надовго. Потім, я втягував тебе у свої справи, де ти був юридичною стороною… думав, що так тебе притиснуть… Але й тут ти вийшов сухим з води… Ти вижив і залишилася Саран… були думки з приводу твого сина, але підвернулася Саран. Її цікавість сама загнала себе в мої лещата…

- Я тобі довіряв. Ми були друзями стільки років…

- Друзями? А ти сам, був справжнім моїм другом? Ти знав, що ці діти не від мене… знав. Але все одно торочив про аліменти. Дав можливість Емілі виграти цей суд. І твоє стерво…

- Не називай її так! - Алан знову закипів і вдарив Нейтана з відчутнішою силою.

- Всі вони однакові…

- Пане Річен, всередині нікого немає… Здається, ваша дружина вирвалася і втекла. Маємо надію, вона причаїлася десь у лісових хащах. Якщо зможемо зібрати підмогу, то вранці зможемо розпочати прочісувати ліс… - їхню розмову перервала слідча, що йшла в їхню сторону.

- Зараз же! Киньте на пошуки всіх людей, що є тут! Я сам піду її шукати… Тримайте його!

- Пане Нейтан Скотт, вас заарештовано за посягання на чуже життя та викрадення людини. Все, що ви скажете, буде використано в суді. Ви маєте право зберігати мовчання та маєте право на адвоката. - слідча вихопила чоловіка з рук Алана та повела його до патрульної машини.

          Алан стояв обличчям до лісу і намагався зібрати свої думки докупи. Попри біль, який він відчував, він мав твердий намір знайти Саран до світанку, не чекаючи на підмогу. Його серце стискалося від тривоги, а в голові проносилися найгірші сценарії, про які згадував Нейтан.

          Він знав, що ліс - це не лише хащі, а й дім для небезпечних хижаків, особливо вночі. Але думка про Саран, самотню і перелякану, підштовхувала його вперед. Він мусив знайти її.

        Алан зробив глибокий вдих, вдихаючи прохолодне нічне повітря, змішане з запахом вологої землі та листя. Він знав, що попереду його чекає важка ніч, сповнена небезпек, але іншого вибору не було. Він мусив йти.