Розділ 75

         Наступного ранку телефонний дзвінок змусив Саран перебудувати власні плани. Телефонував Джек. В його голосі звучала така рішучість, що це змусило жіноче серце забитися швидше. Він не просив, він наполягав на зустрічі. Без вагань, наче керуючись невидимою силою, вона погодилась, відчуваючи, що цей день принесе щось доленосне. Але через декілька хвилин, вона зрозуміла, що мала пропустити похід до Алана і тепер вона розривалася між бажанням відвідати Алана та наполегливістю Джека.

       З одного боку, Алан прийшов до тями, це саме те, чого вона чекала всі ці місяці і вона мала б не відходити від нього ні на хвилину, але Джек… він був єдиним джерело правди, яке не можна було ігнорувати.

      Це рішення далося нелегко, але внутрішній голос підказував, що саме зараз вона мусить зустрітися з Джеком, аби дістатися правди.

      Можливо, десь глибоко в її душі жевріло пекуче почуття провини, що роз'їдало її зсередини. Якби тільки вони тоді не посварились, то цієї аварії не було б.

       Ця думка, мов отрута, отруювала її спокій. Тягар відповідальності несамовито на неї давив і вона відчайдушно прагнула хоч якось спокутувати свою вину перед чоловіком.

      Саран прибула на місце зустрічі першою. Старий, закинутий маяк навіював відчуття чогось небезпечного. Від чого всередині жінки зародилися відчуття хвилювання.

       Сірий та похмурий, він стояв самотньо на узбережжі. Він був мовчазним свідком незліченних світанків та бурхливих штормів.

       Нестримні хвилі розбивалися об каміння внизу, створюючи монотонний, гіпнотичний шум.

      Саран озирнулася. Пустельний пляж. Жодної живої душі, лише кілька чайок кружляли над водою… Це місце було ідеальним для таємної зустрічі.

       Раптом, з-за обшарпаних стін рибальської хатини, що стояла неподалік, вийшла чоловіча постать. Це був Джек. Він нервово озирався, його обличчя було блідим, а очі бігали, ніби він чекав нападу з будь-якого боку. Саран відчула щось не ладне.

- Ви прийшли. - голос Джека був хрипким, ледь чутним. Він підійшов ближче, але тримався на відстані, ніби боявся наблизитися.

- Я ж сказала, що прийду. - відповіла Саран, намагаючись зберегти спокій. Вона тримала руки схрещеними на грудях, готуючись до будь-якого повороту подій.

- Я знаю хто це був… Я збрехав того вечора. – чоловік нервово озирався навколо і ця метушливість починала діяти на нерви жінки.

- Це було зрозуміло… Хто це?

- Ви не розумієте… - чоловік стиснув кулаки, але продовжив.  -  Це дуже небезпечно.

- Ну це очевидно… Хто це був, Джеку?! – терпець Саран урвався. Те що, чоловік тягнув час їй прийшлося не до смаку. Їй здалося, що він вирішив поводити її за носа.

- Той, хто підлаштував аварію... це не просто дорожній інцидент. Це було повідомлення.

- Та ти знущаєшся… - дівчина визвірилася собі під ніс. Її обличчя залила істерична посмішка. – Джеку, або ти мені зараз говориш хто це був, або я тебе на цьому місці придушу!

- Ваш чоловік копав під щось дуже велике. Він шукав докази... проти одного впливового чиновника. -Джек понизив голос до шепіту. - Він дізнався про незаконні оборудки з землею, великі гроші, корупцію... І про те, що до цього причетні дуже серйозні люди.

              Очі Саран розширилися. Це було набагато масштабніше, ніж вона могла собі уявити. Вона думала, що це проста помста сімейства Скот. Але те, що це було більш глибоко – вона й гадки не мала.

- Хто цей чиновник? - її голос звучав, як скрегіт.

            Джек зробив крок назад, його обличчя скривилося від страху.

- Я не можу назвати ім'я. Я бачив... я бачив, як ваш чоловік зустрічався з якимось чоловіком у барі. Вони сварилися. А потім... ваш чоловік поїхав. А потім за ним погнався інший автомобіль. Чорний позашляховик. Він був без номерів.

          Саран відчула, як її кров закипіла. Джек плутався в показаннях і їй здалося, що він вигадує на ходу.

- Ти що, знущаєшся з мене? Джеку, ти мав свій шанс... тепер матимеш справу з поліцією! - її голос тремтів від люті, а рука вже тягнулася до телефону, щоб набрати номер слідчої. Але раптом світ навколо неї похитнувся.

       Перед очима все розпливлося, мов у тумані. Ноги стали кволими, вони враз підкосилися і тіло безсило впало на холодну землю, залишивши її у власному полоні безпорадності.