Розділ 73

           Ранок для Саран настав несподівано, грубо розірвавши залишки вечірнього потрясіння, що міцно тримали її думки у своїх крижаних обіймах. Її голова пульсувала від болю, змушуючи зморщитися так, ніби вона вкусила кислого лимона.

         Кожен м'яз нив, шкіра горіла, а тіло здавалося неймовірно важким, наповненим свинцем. Вона відчувала тотальне виснаження, такий брак сил, що навіть дихати здавалося розкішшю. Це був ранок після ночі, коли світ перевернувся догори дриґом і тепер реальність боляче врізалася в її свідомість, залишаючи по собі лише гіркий присмак відчаю.    

        Її очі, незважаючи на пекучий біль у скронях та невимовну втому, інстинктивно знайшли Кайла. Її маленький світ спав поряд, такий безтурботний і невинний.

        І хоча її тіло нило від виснаження, а душа була пошматована на дрібні шматки, її обличчя осяяла легка, ніжна посмішка. Вона була немов промінь сонця крізь темні хмари. І у цю мить, дивлячись на хлопчика, жінка відчула, як крихітний проблиск тепла і спокою проникає в її серце, нагадуючи, заради чого вона бореться.

        Лише кілька секунд минуло, як ранкову тишу розірвала шалена вібрація телефону. Він не просто дзвонив - він розривався, віщуючи щось невідворотне.

        Саран здригнулася. Щоб не будити Кайла, який так солодко спав поряд, вона, мов злодійка, поспіхом вислизнула з кімнати, міцно стискаючи в руці джерело цього тривожного шуму.

       На екрані, мов зловісний маяк, світилося ім'я лікаря Алана. Її серце завмерло. Рука затремтіла так сильно, що здавалося, телефон ось-ось з неї вислизне.

        З кожним ударом її пульсу наростало передчуття біди. Вона натиснула кнопку відповіді, готуючись до найгіршого, до нового удару, який міг остаточно розбити її світ.

- Пані Саран? У мене новини... - голос лікаря звучав дивно спокійно, майже безтурботно, немов віщуючи щось настільки неймовірне, що це виходило за межі її найсміливіших, давно похованих мрій.

           Саран затамувала подих. Її пульс шалено застукав у скронях, як відлуння шалених ударів барабана. Вона стиснула телефон так міцно, що кісточки пальців побіліли від цього натиску.

- Що сталося? - ледь чутно прошепотіла вона, боячись навіть дихати. Боялася, що найменший рух, найменший звук може зруйнувати крихку надію, яка щойно зародилася в її душі.

- Сталось… ваш чоловік... він вийшов з коми! - слова лікаря пролунали так, наче грім, проникаючи крізь товстий шар болю та відчаю, що огортав її останні дні.

        Це було схоже на справжнє диво, на сліпучий сонячний промінь, що пробився крізь найтемніші, найгустіші хмари, освітлюючи все навколо і даруючи нове життя.

        Світ навколо Саран раптом втратив чіткість та розплився у розмиту пляму. Її очі, що так довго були сухими від напруги, тепер вибухнули гарячими, нестримними сльозами.

        Це були сльози полегшення, що розчиняли місяці відчаю, сльози щастя, що просочували кожну клітинку і сльози неймовірної вдячності до всесвіту.

        Вона впала на коліна, прикриваючи обличчя руками, дозволяючи собі нарешті вивільнити весь біль, що накопичився в ній важким каменем. Думки про бармена, про ту жахливу правду, яку він приховував, відійшли на другий план та розчинилися в тумані.

        У цю мить все, що мало значення, стало марким… Все, що було в її свідомості – це те, що Алан прийшов до тями і що її віра мала сенс.

       Вона відчула, як важкий, невидимий тягар спав з її плечей, наче розірвалися застарілі, невидимі пута, що так довго сковували її тіло й душу. Повітря здавалося легшим, а кожен вдих був наповнений свободою, яка раніше здавалася недосяжною.

       У цей момент Саран відчула, як у ній народжується нова мета, потужний стимул жити й боротися. Тепер її боротьба за правду ставала не просто сліпою помстою, а глибоким прагненням забезпечити Алану безпечне майбутнє.

        Вона піднялася, витерла сльози, що вже не були сльозами горя, а сльозами очищення. Її наповнила нова, нездоланна сила, готовність рухатися вперед.