Розділ 70

- Чого тобі треба? - роздратовано кинула Емілі, намагаючись вислизнути з мертвої хватки Саран.

- Не кричи ти так… діти можуть побачити. Ти їх налякаєш. - голос Саран звучав моторошно спокійно, наче для неї це були звичні речі.

       Вона міцно тримала Емілі за передпліччя, не даючи жодного шансу на втечу.

       Розлючена жінка вела свою жертву по подвір’ю будинку, де та проживала.  

- Ти що? Скажена?! - у відповідь пролунав істеричний вигук Емілі.

- Ходи-ходи… ти ще відчуєш мій сказ на смак. Тоді я дала тобі дозвіл мене вдарити. Зараз – ти отримаєш сповна. - Саран жорстоко смикнула Емілі за волосся, змушуючи її зробити крок, потім другий.

        Емілі скривилася від болю, але відчайдушно намагалася втримати рівновагу.

- Відпусти мене! - заволала Емілі, намагаючись вирватися, але хватка Саран була незламною.

- Зараз ти мені скажеш усю правду… потім я вирішу – відпустити тебе чи ні. - безжально промовила Саран, тягнучи Емілі далі, за паркан, де нікого не було.

- Ти не сповна розуму? - Емілі захекалася, її тіло було напружене до межі.

- А що? Тобі тільки можна бути такою? - Саран насмішкувато підняла брову, її обличчя було спотворене ненавистю.

- Чого тобі треба?! - Емілі нарешті здалася. Її опір ослаб.

         Саран різко штовхнула Емілі до бетонного паркану, притиснувши її тілом. Її очі горіли холодним, небезпечним вогнем.

- Це ти підлаштувала аварію Алана? - слова пролунали тихо, але пронизали повітря, мов отруєна стріла.

- Що?! Ти геть з глузду з'їхала?! Що ти верзеш?! Я ніколи б не причинила йому такого… - Емілі заперечно замахала руками, її обличчя перекосилося від страху і щирого обурення. Ця думка, здавалося, навіть її жахнула.

- Справді? Та справа в тому, що я знаю, які ти речі вчиняла зі своїм чоловіком… і я добре знаю, що це ти здала Нейтана Скота… - Саран промовила ці слова повільно, спостерігаючи, як на обличчі Емілі малювалися ознаки справжнього остраху. - Як думаєш, що він зробить з тобою, дізнавшись, що діти не від нього і що це ти його здала податковій?

         На обличчі Емілі вимальовувався жах. Її подих перехопило відчуття розплати.

         Слова Саран були гострішими за ніж і вони влучили прямо в ціль. У її очах застигла безодня відчаю.

- Аварія – це не те, на що я здатна. Шукай винуватого в іншому місці! А від мене відчепись! У твого чоловіка було багато ворогів, бо він відверто задирав свого носа… - Емілі намагалася викрутитися, її голос був на межі істерики, але в ньому відчувалася якась правда. Проте Саран не хотіла це усвідомлювати.

- Слухай, не грай зі мною в ці ігри… мені нічого втрачати. - Саран підійшла ще ближче. Її погляд був сповнений рішучості, яка лякала більше, ніж гнів. Вона знала, що Алан – це її все, і за нього вона готова боротися до кінця.

         Саран зробила крок назад, дозволяючи Емілі видихнути, але напруга в повітрі тільки посилилася. Вона повільно, зважено витягла телефон і яскравий екран освітив її обличчя, роблячи його ще більш грізним у темряві.

- Знаєш, Емілі, Алан був надто благородним. Він дав тобі шанс зберегти обличчя, запропонував «компроміс» - голос Саран став тихим, але від цього він звучав лише моторошніше. - Але я не Алан. Я не граю за правилами благородства, коли йдеться про те, хто мені дорогий.

            На екрані телефону заблимало відео. Це був запис, зроблений прихованою камерою. На ньому було видно, як Емілі, посміхаючись, обіймає чоловіка, що був схожий на одного з головуючих постатей податкової установи.

- Впізнаєш цього чоловіка? Звісно, що впізнаєш… Це дрібниця, правда? Всього лише взаємна угода – секс взамін на те, щоб свого чоловіка засадити за грати… Цього чоловіка я добре пам’ятаю… це ж по твоєму проханню, я втратила ліцензію адвоката? І це правда… Цікаво, як відреагує Нейтан, дізнавшись, як ти продавала його ідеї його конкурентам?  Ось, дивися… дивися скільки в мене є всього… - руки Саран хвацько втикнули голову Емілі Скот в екран телефону.

         Емілі відсахнулася, її очі були широко розплющені від жаху. Вона не очікувала такої глибини її обізнаності. Це було не просто припущення, це були факти, які Саран, схоже, збирала роками.

- Звідки… звідки ти все це знаєш?! - її голос тремтів.

- Помста – це страва, яка подається холодною… Думала, я настільки нерозумна?  

        Емілі зрозуміла, що була загнана в кут. Її гордовитість розсипалася, як пісок. Вона похитнулася, притуляючись спиною до паркану, намагаючись знайти опору.

- Ти… ти не можеш цього довести. - її слова були вже не запереченням, а жалюгідною спробою врятуватися від неминучої бурі, що насувалася на неї.

- Ще як можу! - Саран посміхнулася і ця посмішка була холоднішою за зиму. - У мене є записи розмов, банківські виписки, свідчення людей, які бачили тебе на таємних зустрічах. І, повір, Нейтан буде більш ніж зацікавлений у цій інформації. Він, з його любов'ю до грошей, ніколи не пробачить тобі того, що ти його обікрала. І діти… їхнє «батьківство» буде лише вишенькою на торті його люті.