Розділ 69

        Глухий гул людських голосів вирвав Саран зі сну. Мить розгубленості і вона усвідомила, що заснула прямо в палаті Алана, сидячи на стільці.

       Її голова лежала на краю ліжка, на якому смиренно лежав чоловік. А її рука тримала чоловіка за руку так, що було видно силу тиску.

      Жінка прийшла в жах, усвідомивши що трапилось. І поки вона судоржно шукала у своїй сумці телефон, її голову населяли думки сорому перед Лолою, адже Кайл був в неї і між ними не було жодних домовленостей, що хлопчик ночуватиме в неї.

     - Привіт... Слухай, мені так соромно... Я справді не знаю, як так сталося, але я заснула прямо в палаті... Пробач мені, що не попередила і Кайлу довелося ночувати у тебе. - голос дівчини звучав розкаяно, у ньому чулася втома.

       - Привіт. - у відповідь пролунав ледве стримуваний голос, у якому вчувалася образа, перемішана з глибоким занепокоєнням. - Я телефонувала тобі мільйони разів, думала, що сталося щось жахливе... Добре, що маю знайомих у лікарні. Вони сказали, що ти там... За Кайла не хвилюйся. Хоча, щиро кажучи, він цілий вечір плакав... Думав, що ти його покинула, так само як його батько... Як не як, бідолашний малюк втратив обох батьків. Я навіть не уявляю, який страшенний стрес переживає дитина...

      - Алан не помер! Не смій так говорити більше! – слова Саран вирвалися різко, сповнені болю і гніву, немов захисна реакція.

       - Ти непереборна... – на тому кінці телефону почулося глибоке зітхання. - Як скажеш.

     - Я приїду через годину. -  в жіночому тоні вже відчувалася рішучість та бажання виправити ситуацію.

        - Ти сьогодні не їдеш до інституту? - у голосі співрозмовниці прослизнуло здивування.

        - На сьогодні в мене немає лекцій. Буду в тебе за годину. - повторила вона і цього разу у її голосі чулася безумовна впевненість.

         Коли Саран залишала палату Алана, її погляд затримався на нерухомій фігурі чоловіка, сповнений німого благання про швидке повернення до життя.

         - Пані Річен, яка приємна несподіванка... Чи маєте хвилину? - голос невідомої жінки, що виросла на її шляху, викликав у Саран дрібку дивного занепокоєння.

        - О, вибачте... Я не представилася. Я слідча. - жінка продемонструвала свій значок і її наступні слова холодним душем огорнули Саран. - Я займаюся справою вашого чоловіка - Алана Річена.

       - Справою? Якою справою? Щось було відкрито? І чому я дізнаюся про це аж зараз?! - Саран кинула швидкий погляд на годинник, відчуваючи, як час тане на очах і поспішно додала. - Чи могли б ми перенести цю розмову? На мене чекає син. Він не повинен хвилюватися.

         - Мені казали, що ви непоступливі...

        - Перепрошую? - адвокатка пропекла правоохоронницю поглядом, сповненим крижаної рішучості.

        - На життя вашого чоловіка було вчинено замах. Експертиза підтвердила, що аварія сталася через навмисно пошкоджені гальмівні колодки.

         - Що?!

      - Так... Тому я тут. Я вже поспілкувалася з лікарем вашого чоловіка... Мені шкода цієї трагедії і ми докладемо всіх зусиль, щоб знайти відповідальних за цей злочин. Як не як, Алан Річен не остання людина в нашому містечку.

        Саран відчула, як її світ похитнувся під ногами. Вона була переконана, що Алан втратив контроль над машиною через їхню сварку і тому ця новина розбила її попередні уявлення вщент.

         - Ви маєте будь-які припущення, хто б міг бажати смерті вашому чоловікові?

        - Я абсолютно розгублена... Він довго був за кордоном. Наша робота, ви розумієте, створює безліч незадоволених клієнтів або жорстких конкурентів... Я просто не знаю, що вам сказати.

         - Бачу, ви глибоко вражені, тому сьогодні я не буду наполягати... Проте, якщо у вашій пам'яті виникне щось важливе, будь ласка, негайно повідомте мені… ось моя візитка.

         Саран, немов підкошена, опустилася на стілець у коридорі, намагаючись зібрати розрізнені думки. У цей момент для неї перестало існувати все, окрім єдиної, жахливої думки - хтось хотів смерті Алана.

        Ця реальність була настільки ошелешливою, що мозок відмовлявся її сприймати.

        Подолавши перший шок, вона, тремтячими пальцями, набрала Лолу.

       - Слухай, маю одну термінову справу… Аварія Алана - це не випадковість. Його машину спеціально пошкодили! Мені потрібно негайно декуди заїхати. Буду пізніше… Все розповім, щойно приїду. - не давши подрузі й слова вставити, Саран різко кинула слухавку, вже спрямовуючись до виходу.

         Її думки шалено мчали, намагаючись відтворити останні дні перед трагедією, відшукати хоч найменшу зачіпку, будь-який натяк на того, хто міг стояти за цим жахливим задумом.

        Вона відчувала, як холодний страх стискає серце, але водночас у ній зароджувалася сталева рішучість - знайти правду, чого б це їй не коштувало.