Розділ 64

        Саран йшла на лекцію в повному напружені. Її діймали згадані уривки розмови з Вінсентом та самий сон, через який вона сьогодні мала млявий настрій.
   Йдучи через довжелезні коридори університету, вона ніяк не могла налаштувати себе на робочий процес.
    В неї взагалі зникло бажання сьогодні працювати. А знаючи, що відкриючи двері до авдиторії, вона буде змушена зустрітись поглядом з Вінсентом - її бажання ставало ще сильнішим.
      - Це що?
    Перше, що охопив жіночий погляд, були квіти. Вони стояли на її робочому столі.
    Рожеві троянди купалися в зеленому листі. 
     Про їх коштовність кричущо говорила їхня кількість та упаковка.
     І поки зацікавлені погляди студентів чекали феєричної розв'язки, Саран співставляла факти, хто б міг таємно подарувати для неї квіти.
     Вона мала сумніви щодо поведінкових можливостей Вінсента. По її спостереженням, цей студент не був здатен на такі вчинки.
     А коли глянула на нього, то на сто відстотків впевнилася, що це був не він.
   Надокучливий студент був понурим і здавалося, ця ситуація його розгнівала.
     - Хто б то не був, не варто робити викладачеві такі подарунки. Мене неправильно можуть зрозуміти... Підуть чутки, ніби я беру хабарі і ставлю залік за букети квітів.
     - Пані Саран, чому ви думаєте, що це хабар? Можливо, це початок романтичної історії.
   Дівоча частина авдиторії з посмішками на обличчях безсоромно перешіптувалися один з одним. І від цього Саран зніяковіла.
     - Це всього лише незріла дурість. - Саран посунула букет в бік і почала викладати на стіл книги та ноутбук. - Розпочнемо лекцію.
     Авдиторією прокотився гомін невдоволення. На що Саран зреагувала суворим поглядом і студенти стихли.
     - Не займайтесь дурницями. Залік на носі.
      По закінченю лекції, Саран востаннє глянула на букет квітів. 
     Вони були гарними, але вона не наважилась їх взяти.
      - Не дайте їм згинути. Такій красі гріх пропадати. - сказавши це, Саран покинула авдиторію.
      Жінка намагалася бути байдужою. Але в її серці вирував неспокій.
     І коли вона зайшла у викладацьку кімнату, Алан сидів за своїм столом.
     - Алане, мені потрібно, щоб ти вдав, ніби ми маємо стосунки.
     - Це якийсь жарт? Якщо так, то мені не смішно.
     - Я серйозно говорю.
     - Тобто, ти хочеш, щоб твій ще законний, але між нами, колишній чоловік, вдавав ніби ми в стосунках?
      - Так.
      - І як ти це уявляєш?
      - Тобі необхідно час від часу обіймати мене. Коли потрібно, проявляти всі романтичні штучки... І все це потрібно робити перед моєю групою.
      - В тебе якісь проблеми зі своїми студентами?
      - Деякі студенти проявляють до мене нездорову зацікавленість. Мені б не хотілось через них втратити ще й цю роботу.
      - Попроси у свого адвоката.
     - Він не мій адвокат... Тим паче, я тебе знаю. І ми знаємо обоє, що ця постанова не переросте у щось більше.
      - Я в такі ігри не граю.
      - Ну так... Ти граєш у більш серйозні ігри. Під назвою "Обдури дружину та подивись що з цього вийде".
       - Ти мені до кінця життя це будиш згадувати?
       - Я тобі не подарую такого щастя. Як тільки нас розлучать - наші дороги розійдуться назавжди.
      - Не мели дурниць. Ми живемо в одному місті.
      - Ти думаєш, що окрім цього міста мені ніде жити?
      - Ти не поїдеш з цього міста... не зможеш поїхати.
      - Побачимо... хто поїде, а хто залишиться. Допобачення. - забравши свої речі, Саран покинула кабінет.
      Її замисел руйнувався на очах і щоб уникнути суперечки, вона просто пішла.
      Жіночим тілом прокотилася хвиля невдоволення. Її план був без надії на реалізацію.
      Вона й гадки не мала, що Алан відмовиться від пропозиції. Адже думала, що він не впустить шанс бути поруч з нею - навіть якщо йому прийшлося б вдавати закоханість.
      Жінку полохало й те, що вона не мала іншого плану, аби відвернути від себе всіх студентів, що були в ній зацікавлені.
     - Ось таке його кохання... Дурепа... - жіночий монолог перервав дотик чогось теплого до її руки.
       Прийшовши в себе, Саран побачила біля себе Алана. 
      Він поводив себе так, наче нічого не сталося і така поведінка для нього була  звичною рутиною.
      Жінка намагалася висмкнути свою руку, але чоловічий захват був сильнішим.
      - Що ти робиш?
      - Сама ж просила вдати з себе закоханого чоловіка.
      - Тут немає моїх студентів... відпусти.
      - Тут є інші студенти. Вони рознесуть плітки по всьому університеті зі швидкістю звуку. - говорячи це, Алан поцілував Саран у скроню.
       - Це було зайвим.
       - Це щоб було правдоподібно... Не сторонись мене. Бо це виглядає так, ніби я тебе домагаюсь...
       - Алане, ми прийшли! 
        Побачивши жінку, на руках якої був Кайл, Саран висмикнула свою руку та відсторонилася від Алана.
       - Це хто? 
       - Моя знайома з Америки.
       - А ми прийшли до свого татуся! Ми ж можемо його вкрасти? - грайливий голос Адель, здивував Саран. 
       - Говорите так, наче його тримають в полоні. 
       Саран  говорила крізь зуби. Розуміючи, що її поведінка може оголити ревнощі, вона поправила своє волосся та пішла не попрощавшись.