Розділ 62

       - Вінсенте, чому ти один? Де всі?
    Зайшовши до авдиторії, Саран здивувалася від її порожнечі. 
     Посередині зали, на першій парті, сидів Вінсент та відверто посміхався їй в обличчя.
     Його глузлива посмішка прийшлася жінці не до душі і вона враз зайняла оборонну позицію.
     Її тілом прокотилися емоції невдоволення.
     - Вони дали можливість нам побути наодинці. 
      Говорячи на ходу, студент неквапливо наближався до викладачки. Проте коли вона направилася до виходу він хутко підбіг до неї та перешкодив її планам.
      Саран була загнана в глухий кут. 
      Вінсент був занадто близько до неї і це ще більше її дратувало.  
      - Що за безглуздя? Де вони? Я їх покличу! - жіночі руки намагалися відштовхнути від себе чоловіка, проте все було марно. 
      Вінсент був наполегливим.
     - Чому ви мене уникаєте?
      - Ще чого! Відкрий двері! - жіночий голос був суворим.
      Саран закипала. 
      Поведінка студента її дратувала. 
      - Вони відкриті. - хлопчина відверто глузував.
      - Тоді дай мені вийти.
      - Не вийде так зробити.
      - Що ти собі дозволяєш?
      - Ми повинні поговорити.
      - Добре. Давай поговоримо. Тільки відійди від мене.
      - Ви мені подобаєтесь...
      - Так. Все. Навіть не продовжуй. Не смій говорити мені щось подібне. - жінка вкотре намагалася відштовхнути чоловіка.
      - Але чому?!
      - Я не хочу цього чути.
      - Ви боїтеся своїх почуттів? 
      - Яких почуттів, Вінсенте? Які у мене можуть бути до тебе почуття? Дивись, це твоя нав'язлива думка і вона починає мене дратувати! Дай пройти! - жіночі слова були проціджені крізь зуби.
     Саран намагалася домовитись з студентом, але й це їй не вдавалося.
       - Тоді чому ви так нервуєте?
       - Мені набридли твої переслідування і маячня, що лунає з твоїх вуст!
       - Може тому ви сердитесь, бо боїтеся щось відчувати до мене?
       - Ні. Мене дратує твоя наполегливість... Дивись, я ледь стримую себе. Я розумію, ти ще молодий і до кінця не зрозумів природу жінок... Проте, коли жінка тебе відштовхує, ти повинен здатися. Не діймати її... Не доводь до скандалу. Відпусти мене і я забуду цю ситуацію як страшний сон.
     - Поцілуйте мене.
     - Що? Ти розумієш що мене просиш? 
     Саран не очікувала такого нахабства. 
     Її тілом пройшлася чергова порція невдоволення.
     Їй не подобалось бути в безвихідній ситуації.
     - Так. Якщо хочете, щоб я від вас відстав... Подаруйте мені лише один поцілунок і я відстану.
      - Ти десь головою вдарився? В які ігри ти граєш? Я твій викладач! Прийди в себе! 
      - Не можу. Я думаю про вас кожного дня. 
       Від шоку, Саран не відразу зрозуміла що відбувається.
      Руки Вінсента хвацько зафіксували її обличчя і вона просто не могла відвернутися.
      Від поцілунку їй ставало недобре. Але вона нічого не могла зробити. 
    І хоча її руки намагалися відбиватися та все було марно. 
    Чоловік був непохитним. Його губи пристрасно цілували її і навіть не думали зупинятися.
       - Що за чорт!
      Саран ледь розплющила очі. Пережите у сні, змусило її тіло вкритися потом.
      - Це всього лише сон. - з легкістю видихнувши, жінка плюхнулася назад в ліжко.
          І хоч було ще рано вставати, їй було не до сну.