Розділ 60.

       Після емоційного потрясіння на обідній перерві, Саран прагнула трішки відпочити та переналаштувати свої думки.
      Зайшовши до викладацької кімнати, вона й гадки не мала, що Алан буде саме там і її язик ще більш стане активним.
       - Що? Ховаєшся від студенток? 
       - Мені нічого від них ховатися.
     Алан сидів за своїм столом і всю увагу приділяв екрану ноутбука.
      Навіть недоречні слова жінки не змусили його відволіктися від справ.
       - Звісно... ти ж в нас любиш увагу молодих панянок.
        - Що ти там бубниш собі під ніс? 
        - Нічого... Говорять, ти будеш вести позакласні уроки. 
        - Так.
        - Певне там будуть одні дівчата.
        - Хто встиг записатися, той там й буде... - Алан відсунув ноутбук в сторону і теплою посмішкою подивився на Саран. - Хто ж винен, що дівчата проворніші за хлопців.
       - Тобі так подобається бути в центрі уваги?
       - Ці уроки швидше за все потреба університету, а не моя особиста забаганка... - чоловік підвівся на ноги і маленькими кроками наближався до столу, за яким сиділа Саран. - А що? Ти ревнуєш? 
       - Ще чого! 
       - Ти боїшся, що мені може сподобатись одна із студенток? - заніжений голос лоскотав жіночі вуха і Саран була змушена відсахнутися. 
     Така близька відстань змушувала її зашарітися.
       - Не наближайся до мене. Тримай дистанцію.
       - Як скажеш. - міміка Алана була співзвучною з його словами. Проте, він і не думав займати безпечну відстань. 
     Чоловік сів на стіл Саран з краю і дивився на неї зверху-вниз.     
       - Жартуєш... Я б на твоєму місці, слідкувала б за своєю поведінкою. Хочеш, щоб по університету розійшлися чутки про твою взаємодію зі студентками?
        - А що не так? Я нічого собі не дозволяю зайвого... Ти теж взаємодієш з студентами. Це нормально. Ми викладачі. 
        - Я не бачила, що студентки до когось так тягнулися, як до тебе.
        - З цим я нічого не можу зробити. Вони цікавляться. І я не можу їм відмовити.
        - В тебе на все є відповідь. - жінка гнівалася. 
    А найбільше її гнівило те, що чоловік ніяк не реагував на її зауваження і вів себе так, ніби він ні в чому не винний.
        - Мені приємно, що ти піклуєшся про мою репутацію. Проте, я маю підозри, що це не справжня причина... 
       - Ну знаєш... Не хочу бути колишньою дружиною чоловіка, що залицяється до молодих дівчат. Будуть говорити, що ти мене кинув заради молодої.
        - Лишенько, що коїться в твоїй голові? Я не настільки аморальний.
     Його долоня покрила голову Саран, але дівчина швидко відштовхнула його руку і заложивши руки на грудях,  продовжила сипати свою образу, роблячи це так не вміло, що чоловіка це лише тішило.
        - Я говорю те, що бачу.
        - То може мені почати говорити, що бачу я?
        - Я нічого не роблю такого,  щоб якось підпсувати твою репутацію.
        - Біля тебе стелиться адвокат. 
        - Ми дорослі люди. І я маю право спілкуватися з ким захочу.
        - Чудово. І я теж маю таке ж право.
      Алан вміло ламав всі напади Саран. Від чого їй ставало не по собі, адже вона не знаходила вдалих реплік, щоб довести до кінця своє зауваження.
        - Краще б мені справді розробити графік, щоб ми з тобою рідше бачились.
        - Думаю, це буде кращим рішеням.
     Алан повернувся за свій стіл, проте як тільки сів, Саран схопилася на ноги і вже не тримала себе в руках. Вона дала волю своїм емоціям.
        - Чому ти робиш вигляд, ніби в тебе все добре?
        - Мені немає кому жалітися. І я не бачу в цьому сенсу. Ми обоє дорослі люди. Спробували бути разом - не вийшло. Я прийняв це і мушу жити далі. Ти вирішила піти і подати на розлучення. Твоє право. І чому я тебе повинен уникати? Я не боюсь показувати до тебе свої почуття. Мені ні до чого грати недоторканність.
      - Все це говорить про якість твоїх почуттів!
       - Хочеш, щоб я закинув тебе на плече і закрив у нашому домі? Чи може тебе силою змусити бути зі мною? 
      Слова Саран боляче пройшлися по чоловічому сприйнятю і змусили знову підвестися на ноги.
       Тепере їхні очі, наповнені болем та образою, сверлили один одного.
      Саран мовчала.
       - ... 
       - Не дивись так на мене. Я це можу зробити. Питання в тому, чи маю я на це право? - Алан намагався бути стриманим, адже розумів, що Саран дуже добре вміла маніпулювати такими речами.
       - Не мели дурниць. Що зроблено, те зроблено. Ми повинні якось далі жити окремо. - жінка першою відвела погляд. А потім повернулася на своє місце.
       - Чудово, що ти це розумієш.
       - Тим не менше, будь стриманішим з студентками.
       - Здається, з нас двох - лише ти мелиш дурниці.
        - Чудово! Значить я дурепа?
        - Я цього не говорив.
        - Але подумав.
        - Яка муха тебе вкусила?
        - Цеце!
      Розуміючи, що Алан задає провокуючі питання, які можуть викрити істині мотиви її поведінки, Саран вдалася до втечі.
     Вона згребла все зі свого столу і швидко направилася до виходу.
        - Чому ти себе так ведеш? 
        - В мене пара. Мені ніколи вести з тобою задушевні розмови.