Розділ 59.

           - Смачного, професорко Кісен. 
     Обідню перерву Саран перебив надокучливий студент.
      Він підсів до неї, не запитуюючи її дозволу. 
        - Вінсенте, тобі варто сидіти з однолітками.
    Знаючи надокучливу натуру молодого чоловіка, жінка намагалася уникнути його компанії.
        - З ними не цікаво. Інша справа ви. Ви освічена людина. З вами можна подискутувати. 

         - Я розумію... Але в їдальні, мені б хотілося поїсти в тиші. Дискутувати будемо на семінарах.
         - Вам не подобається розмовляти за столом? Чи ви не хочете розмовляти зі мною за столом?
          - Я б хотіла відпочити... наодинці.

        - Професор Річен не такий. Він залюбки вислуховує будь-кого.
       -   То чому б тобі до нього не піти?
       - Там вже немає де приткнутися. Дівчата обсіли його як курчата квочку.
      Саран стало цікаво і вона повернулася по заду себе. 
      Побачене змусило звідкілясь з’явитися колючим ревнощам.
      Алана справді оточило багато студентів. 
      Щасливі голоси болюче били по її барабанним перетинкам. І вона відчувала сумбурні емоції, що протирічили одна одній.
        - Там ще є місце. Не втрачай шанс. Тим паче, в нього є чому повчитися.
         - Якось іншим разом. Тим паче, ви тут одна. Сумуєте.
         - Я не сумую.
         - Не лукавте. Я ж бачу ваше сумне обличчя. 

        - Вінсенте, в тебе є схильність багато чого довигадувати. В адвокатській справі – це недолік.
      -  Ось бачите, ви уникаєте розмови. А отже, всі мої домисли мають сенс...
        - Добре! Добре. Якщо вже сів, то сиди мовчки та їж собі. 
Саран закипала. Але була вимушена стримано себе поводити. 
        - Професорко Саран, ви з професором Аланом ворогуєте?
        - Чому таке дивне питання?
         - Просто ви так подивилися туди... і вмить змарніли. Ви відчуваєте конкуренцію?
        - Дурниці... – обличчям жінки промайнула мимовільна посмішка. 
        - Тоді що? Я справді не можу зрозуміти... Коли ви почули, що він буде викладати в нашому університеті, то втекли з пари...
         - Не вигадуй... – відчуваючи сором за свою поведінку, Саран перебила свого студента. - Я не втекла. Я згадала, що маю невідкладні справи. Ось і все. – вона намагалася бути переконливою, проте не наважилася подивитися молодику в очі.
        - Дивно. Я думав, що такі як ми вміємо планувати свій час і нічого не забуваємо.
         - Доростеш до моїх літ, тоді зрозумієш.
       -  В нас не така вже й велика різниця у віці... Якщо так придивитися, ми виглядаємо як однолітки...  Це через те, що ви гарно виглядаєте...
         - Здається, ця розмова звернула не в те русло.
   Відчуваючи щось не ладне, жінка зніяковіла. Дивні слова Вінсента змусили її переосмислити весь діалог та всі їхні взаємодії.
     Нездорова цікавість з боку студента її лякала. І вона не хотіла навіть припускати найганебніше із речей, які бувають між молодим чоловіком та дорослою жінкою.
    Саран стало не по собі. Вона не хотіла опинитися в подібній ситуації і тому вирішила легенько від себе відштовхнути студента та окреслити кордони.
       - Ви ніяковієте, коли вам роблять компліменти?
       -   Дивлячись хто їх робить.
         -  Що не так зі мною?
        - Ви мій студент. А я ваш викладач.
         - Ну й що? Де написано, що студент не має права робити компліменти викладачу?
        - В моїй голові.
         - Ви дивна жінка... тим не менш цікава.

       - Вінсенте, давай на цьому закінчимо нашу розмову.
       -  Ви навіть мило гніваєтесь.
       - Ти робиш недоречні зауваження дорослій жінці. Я твій викладач.
        - Якби ми познайомилися в неформальній обстановці, ви б теж звертали увагу на вік?
         - До чого ти ведеш?
        - Ми могли б сподобатись один одному? 
        На Саран невинно дивилися очі Вінсента, ніби вичікуючи якусь частку надії.
      - Кинь цю справу. Мене не цікавлять чоловіки молодші за мене... Сподіваюсь, ти все зрозумів і ми більше ніколи не повернемося до цієї теми. 
      -  Своєю категоричністю, ви лише підсилюєте мою цікавість. Мені подобаються вередливі жінки. 
     Уїдлива посмішка змусила Саран замислитись над тим, що її чекатиме.
      З одного боку, слова Вінсента її дратували. Але з другого – наводили страх.
        - Не грай в такі ігри. 
       - Ви маєте на увазі рольові і гри? 
    Улесливий голос хлопця ще більше сердив норовливий характер Саран, але боячись невідомого, вона намагалася бути доброзичливою.
          - Тобі весело?
        - Мені цікаво... нам навіть й вдавати не потрібно. 
        - Це якась маніпуляція? Нас знімають приховані камери?
       -  ...
         - Я зрозуміла. Хочеш забруднити мою репутацію? Добре.  Хто тебе підіслав?
         - А ви смішна.
        - Не поводь себе так, ніби можеш мною керувати.
       -  Ви нервуєте. А отже, я можу вами керувати.
      - Не мели дурниць. Я не маю право проявляти агресію до студентів і це єдине, що змушує мене бути до тебе дружелюбною.