Розділ 58

       - Не думала, що це робиться так швидко. Маючи чималий досвід з розлученями... мені здавалося що це занадто нервово та важко.
           - До нас звертаються люди, котрі не змогли цивілізовано домовитись або відчули у свій бік несправедливість... Наша ситуація інша.
        Саран і Алан йшли коридором. Обоє проживаючи змішані почуття, ніби вони втратили частину чогось важливого у своєму житті.
          - Просто з тебе нічого взяти. - жінка намагалася віджартовуватись.
          - В мене є будинок, машина та заощадження. Ти бачила мою декларацію. 
          - Все це в мене є й без твого майна. Навіщо мені додаткова згадка про тебе. Достатньо того, що ти є в моєму серці...  Тепер не знаю як тебе з нього витягнути.
          - Ти справді хочеш мене позбутися?
          - Чому ти повернувся? Ти б міг залишитися в штатах. 
       Саран на мить зупинилася та повернулася до Алана обличчям. 
      - А повинен був? Здається, я не говорив, що залишусь там. Тебе це хвилює? - Алан зупинився на мить. Подарував жінці легку посмішку та продовжив ходу.
       - Я хочу поскоріше тебе забути. Проте розумію, що це не буде так швидко. Ми працюємо на одній території.
       Ці слова змусили його зупинитися. Всередині чоловіка взрощувався невимовний жаль та згасала одна із тисячі надій. 
        - Постав свої лекції в ті дні, коли мене не буде. 
        - Тобі це не заважає? Не плутає думки? 
        Саран зрівнялася з ним і Алан наважився повернутись до неї обличчям.
        - Що ти маєш на увазі? - його голос був спокійним, з присмаком невпевненої байдужості.
        - Те, що ми вимушені бачити один одного? Від цього тобі не боляче?
        - Я радий тебе бачити завжди. І це не плутає мої думки. Навпаки...
         Чоловічий голос перервав їхню розмову і вони обоє повернули голови в сторону, з якої до них наближалася чоловіча постать.
        - Пані Саран? Радий вас бачити. Пане суддя, мої вітання. А ви знайомі? - чоловіки потиснули один одному руки.
        Жінка замешкалася, побачивши знайоме обличчя.       
         - Так. Це моя колишня дружина. А ви звідки знаєте один одного?
         - Я мав би бути її адвокатом...
   Саран не хотіла, щоб Алан мав про неї хибні думки. Але не встигла якось виправдатись. 
          До їхньої розмови приєдналася молода дівчина, тримаючи на руках сплячого хлопчика і в жінки відбрало мову.
        Вона вперше побачила малюка. Всередині неї щось затріпотіло.
          - Алане, ми вже поїли та погралися. Кайл заснув.
          - Мушу йти... Перепрошую. 
        Алан поплескав чоловіка по плечу та пішов, не попрощавшись з Саран навіть поглядом.
       Жінка відчувала провину і думала, що чоловік образився на неї через так званого адвоката. 
        Вона проводжала Алана поглядом доти, доки вони не зникнули за стінами довгого коридору. На мить їй здалося, що перед її очима була справжня сім'я і їй захотілося бути на місці тієї жінки, що так піклувалася про сина Алана.
      - Давайте сходимо на каву. Відмов я не приймаю.
      - Змушена вас розчарувати.
      - Ви засмучені і я б хотів вас розвеселити.
       - Вам повинно бути байдуже до мого суму.
       - Але мені не байдуже. Ви мені подобаєтесь і я не думаю відступати.
      - Я вам не дозволяю до мене залицятися. І якщо ви не хочете нажити ворога, раджу не починати.
      - Я хочу ризикнути. Говорять, від ненависті до кохання один крок.