Розділ 51

         Саран ніжилася в ліжку, наче лінива кішка і навіть не думала про гостей. Проте хтось вирішив нахабно втрутитися в її плани, наполегливо стукаючи у двері її квартири. Гуркіт був настільки дратівливим та надокучливим, що це змусило жіноче тіло розсердитися. Воно було готовим розірвати того, хто так нахабно просився в її простір. На порозі стояла Лола, її університетська подруга.

- Ну нарешті! Я вже думала, що тут зістарюся. – радісно вигукнула вона і без запрошення увійшла всередину, тримаючи в своїх руках пакети, набиті продуктами.

- Навіщо ти взагалі прийшла? - Саран не приховувала свого роздратування. Вона не хотіла, щоб її зайвий раз турбували.

- Тому що ми хвилюємося за тебе! Чи ти думала, що ми вміємо тільки вихваляти тебе? – Лола без сорому хазяйнувала на кухні і ніби не помічала непривітність своєї подруги.

- Займайтесь своїми справами. Я сама дам собі раду. – розуміючи, що так легко вона не позбудеться надокучливої гості, Саран плюхнулася на ліжко.

- Е, ні. Стільки років в одній упряжці… Тобі не вдасться нас позбутися.

- І які ваші умови? - Саран заняла сидячу позу та натягнула на себе ковдру, ніби намагалася відгородитися від незваних порад.

- Все залежить від того, що ти сама думаєш далі робити? – Лола приєдналася до неї. Вона сіла по іншу сторону ліжка, обпершись спиною на його узголів'я.

- У мене поки немає думок з цього приводу. Я не в ресурсі, тому не хочу займатися складними питаннями свого життя. - погляд Саран був порожнім. Він дивився в нікуди, немов шукав, за що б зачепитися.

- І скільки це триватиме? Ти вже місяць нікуди не виходиш.

- Я не знаю… - незручні слова подруги змусили її підвестися. Вона підійшла до вікна, вдивляючись у краєвид за ним. - Скільки потрібно, стільки й триватиме.

- Ти поводишся як маленька дитина.

- Ну і що? Хтось забороняв?

- Ти тільки подивися на неї! Ти їй слово - вона тобі двадцять… - подруга теж підвелася з ліжка і попрямувала до пакунків, які принесла з собою. - Ось, я тобі принесла поїсти. Певне, ти ще не снідала.

- Навіщо ти цим займаєшся? Я не маленька дитина. Я сама можу про себе подбати. Цією поведінкою ти мене соромиш. Я не нещасна чи якась безпомічна! Просто мені потрібен час, щоб усе переосмислити. Чому ти не можеш зрозуміти, що в мене є труднощі? І я їх проживаю так, як комфортно моєму організму. Я втратила ліцензію адвоката… кохана людина побачила в мені порожнє місце! Ти хоч раз за своє життя втрачала в один момент усе, що мало для тебе сенс? Я не можу це переступити і зробити вигляд, ніби нічого не трапилось… Така я. Мені потрібен час… Я маю на це право. Я не зобов'язана вічно бути сильною…

- Твоя правда… Проте ми теж не можемо мовчки сидіти й бачити, як чахне наша близька людина. Ми хвилюємось. Ми стільки років разом пліч-о-пліч… Як ми можемо ігнорувати твій стан? –жінка ігнорувала слова Саран, адже чула подібне вже багато разів.

-  Я розумію і безмежно вам за це дякую… Але я теж даю оцінку тому, що зі мною відбувається…

- Чудово! Тоді давай поговоримо про можливі варіанти твоїх подальших кроків…

- Лола… - Саран була здивована наполегливістю подруги і це починало її дратувати.

- Що думаєш робити з роботою? Думаю, за тебе замовила слівце не остання людина в цьому місті. Відновити ліцензію не вийде…

- Ти серйозно? - грізний погляд Саран не зупиняв Лолу, яка так безсоромно лізла в її життя. Саран вирішила пограти за її правилами, в надії, що та швидко від неї відчепиться.

- Авжеж…

- Я й не хочу відновлювати ліцензію… Якщо бути чесною перед собою.

- У тебе є щось на думці?

- Викладацька діяльність. Я думаю подати документи в наш університет.

- Ти справді цього хочеш?… Я веду до того, що це місце зберігає багато спогадів про… гммм, про професора. Тобі не буде важко?

-  Що було, то й було. Минуле залишилося в минулому. – вона лукавила, але їй було нікуди діватися. Вона нічого не могла зробити з тим, що кожен куточок цієї місцевості буде нагадувати їй про Алана.

- Це наче так… Але це минуле відродилося в сьогоденні… і зачахло в сьогоденні.

- З цим проблем не буде. Я з цим зможу впоратись.

- Добре. Що будеш робити з Аланом?

- Лола, я на допиті? – Саран з докором глянула на подругу, але та без докорів сумління продовжила розмову в своєму дусі.

- Так. Я хочу побачити рівень адекватності в твоїх думках.

- Подам на розлучення. - розуміючи, що їй так легко не вислизнути від прицільного погляду Лоли, Саран продовжила відповідати на питання, що були болючими для її серця. Проте це була її реальність і вона від неї не могла втекти.

- Ти добре подумала?

- А що тут думати? Він зробив свій вибір.

- Ну дивись… Якщо що, то цим може зайнятися мій брат. Він хороший адвокат по розлученнях.

- Мені не потрібен адвокат. Ми з Аланом прожили в шлюбі кілька місяців. Нам немає що ділити. Просто розведемося і на цьому все.