Розділ 49

     Вечірка адвокатів, повна нудних розмов і вимушених посмішок, була для Саран лише фоном. Її справжня історія чекала на неї вдома, але вже зараз, дивлячись на Алана здалеку, вона відчувала, як всередині неї  наростає напруга, передчуваючи їхнє спільне продовження. Кожен його жест, кожна міміка – все це милувало її очі і вона не могла відвести від нього свого погляду.

         Алан був неперевершеним та сильно вирізнявся серед більшості чоловіків, що наповнювали цю шумну залу. Вона відчувала гордість за нього і за те, як він тримався серед знатних людей цього міста. Його невимушена посмішка та глибокий тембр голосу змушував звертати на нього увагу.

         Кожен його рух ніби відбивався на її сітківці як щось богемне та просякнуте сексуальним магнетизмом. Іноді їй ставало соромно від власних думок та неприборканих фантазій, що снували в її голові та змушували її раз за разом червоніти.

          Саран часто прикладала долоні до палаючих щік, намагаючись стримати жар, що розливався по тілу. Вона робила це таємно, адже така дивна поведінка могла привернути зайву увагу.

- Якщо ти продовжиш так на мене дивитися, ми будемо змушені десь усамітнитись. - раптом прошепотів Алан, з'явившись поруч так несподівано, що Саран лише змогла зойкнути. Його низький та спокусливий голос, змусив її серце пропустити удар.

             Він легко поцілував її у скроню та приєднався до неї біля барної стійки.

-  Втомилася?

              Його погляд ковзнув по її обличчю.

- Я не думала, що такі заходи настільки нудні. - промовила вона, намагаючись себе опанувати.

- Ще трішки… Ти, до речі, гаряча. І обличчя червоне. Ти не захворіла, раптом? - його прохолодна чоловіча долоня лягла на її лоб, викликаючи різкий контраст із внутрішнім жаром.

- Ні… просто, мені не потрібно було так на тебе дивитися. Я навіть трішки заздрю самій собі. - її голос звучав м'яко і майже нечутно.

- І що ти уявляєш, коли дивишся на мене? - Алан притягнув її стілець ближче до себе і, нахилившись до її вуха, промовив найтеплішим шепотом.

          Тепло його дихання лоскотало її серце, а чоловічі слова містили таку енергію, що змусили її тіло повторно вкритися солодкими сирітками.

- Не фліртуй зі мною. Ми не в тому місці, щоб таке обговорювати… І поводься стримано. Тут є зайві вуха та очі. Завтра всі будуть знати про недоречну поведінку двох адвокатів. - Саран намагалася зберігати розсудливість, але її внутрішній світ вже був порушений.

- Ну і що? Ти моя дружина. - його слова звучали як виклик, але водночас були сповнені глибокої ніжності. - Я не можу бути ніжним зі своєю коханою жінкою на очах у людей? Хай про мене пишуть що хочуть… Чи тобі некомфортно від моїх дій?

- Ні. Зовсім ні. -  вона підняла на нього свої великі очі, сповнені суперечливих почуттів. - Просто не хочу, щоб це тобі нашкодило.

- Гірше вже не буде. - Алан поцілував її руку, проводячи пальцем по її рум'яній щоці, від чого шкіра Саран знову спалахнула рожевим рум’янцем.

- Не знаю… Відчуваю, на нас насуваються великі зміни. - прошепотіла вона, дивлячись у далечінь.

- В тебе щось трапилось?

- Я не хочу про це говорити. Давай не сьогодні. Сьогодні такий чудовий вечір. Не хочу його псувати… - в її голосі бриніла незрозуміла тривога.

- Ось де наші голуб’ята. – їх розмову перебив старий чоловік. Саран відразу його впізнала – це був мер міста.

           З обличчя пристаркуватого чоловіка не сходила безтурботна усмішка, яка раптом здалася для жінки фальшивою.

- Щиро кажучи, я здивований, що ви набралися сміливості та узаконили свої відносини. Це вартувало вашого звання.

            Алан глянув на Саран здивованим поглядом, в якому читалося нерозуміння. Вона ж лише мляво посміхнулася у відповідь, відчуваючи, як холодний струмінь проходить по її тілу.

- Саран, дочко. Мені справді прикро, що в тебе забрали ліцензію. Мої зв’язки надто хисткі, щоб протистояти цьому беззаконню. Всі знають тебе як чудового фахівця і мені ти дуже імпонувала. Проте, справа Нейтана Скота затягнула тебе в западню. Я безсилий.

- Нічого. Якось впораюсь. - її голос ледь стримував образу.

           Саран стало ніяково перед Аланом, адже його погляд, сповнений запитань, не відпускав її.

- Алан теж поплатився. Тільки ось у нього краще становище. Ти ж знаєш, він чоловік. А рукастих чоловіків гріх пускати по світу.

- Ну звісно. Чоловіча солідарність – це ваше все! - Саран спробувала вдати байдужість, але всередині все кипіло.

- Я знав, що ти зрозумієш… Тепер я точно знаю, чому Алан віддавав своїх клієнтів для тебе… Ви вже давно разом. Тому не дивно, що він тобі так довіряв.

- Так. Я дуже вдячна йому за таку довіру… і щедрість. Щоб я без нього робила. - останні слова Саран промовляла крізь зуби, кинувши на Алана лютий, сповнений розчарування погляд.

             Її голова намагалася осягнути сказане старим чоловіком. Вона не могла зрозуміти, про яких клієнтів йшла мова. А головним було те, що її відзнаки як адвокатки були з поміччю Алана. Від цього їй стало нестерпно огидно і вона вирішила покинути чоловіків, а потім й зовсім поїхати додому, залишивши Алана з його здивованим обличчям та нерозкритими таємницями.