Розділ 44

      Алан та Саран їхали додому у гнітючій тиші і кожен її удар наповнював простір між ними невидимою, але відчутною прірвою недосказаних слів. За вікном мерехтіли вогні міста, але в салоні автомобіля панував лише холодний морок невирішених конфліктів.

         Коли Алан почав підійматися сходами, Саран раптом зупинила його. Її голос був низьким, але в тиші він пролунав наче постріл.

- Ти фліртуєш на очах у своєї дружини... Невже ти забув, що одружений?

       Жінка не хотіла залишатися на самоті. Вона відчувала, як її охоплює паніка, але ця правда застрягла десь глибоко в горлі.

       Алан обернувся. Його відкрите обличчя було кам'яним.

- Тобі немає про що хвилюватися, Саран. Ти ж сама все бачила. І це важко назвати фліртом. – чоловічий голос звучав байдуже, що лише посилювало її образу.

- Тоді що це було? - вона підійшла ближче, дивлячись йому прямо в очі, шукаючи в їх глибині відповіді, що могли її заспокоїти.

- Не вигадуй. Це була ввічлива розмова... Без жодних підтекстів.

        Її губи скривилися в гіркій посмішці.

- То це так зараз називають?

        Його тепла рука невпевнено торкнулася її щоки.

- Я безмежно кохаю лише тебе, Саран. Жодна жінка мене не хвилює так, як ти.

        Ці слова були бальзамом для її зраненої душі, але вона прагнула не лише слів, а й дій. Їй так бракувало його обіймів та поцілунків.

        Всередині неї наростав неконтрольований страх - страх, що він може охолонути до неї і їхні відносини розтануть, як ранковий туман.

- Ти зняла обручку... - його погляд зупинився на її пальці, де колись сяяла золота каблучка. - Ти соромишся нашого шлюбу?

          Саран опустила очі.

- Ні.

- Тоді як довго ми будемо приховувати наш шлюб? - в голосі чоловіка пролунала ледь помітна нотка образи.

          Саран відійшла на кілька кроків, обхопивши себе руками. Вона й не подумала, що ця гра може зачепити Алана.

- Ти просто уявлення не маєш, що мені довелося пережити! Я була джерелом насмішок... Студентка, яку відштовхнули. Не відповіли взаємністю. Дурепою, що відкрилася професору... Я просто не готова. Як мені дивитися їм в очі?

          Алан зітхнув, його терпіння було на межі.

- То навіщо це все, якщо ти не готова?

          Вона підняла на нього свої очі, що помаленьку наливалися слізьми, але поки-що трималися вкупці.

- Ти хочеш бути зі мною?

- Чорт... Звісно! Саран, я безмежно хочу бути з тобою! Невже це не зрозуміло? - його голос підвищився, в ньому відчувалася відчайдушна нотка.

- Я теж хочу... Дуже сильно хочу бути з тобою. - Саран витерла сльози, намагаючись опанувати себе. - Пам'ятаєш, ти говорив, що якщо ми хочемо бути разом, ми зробимо все, щоб втілити наш задум у життя?

- Тоді що ми робимо? - Алан підійшов до неї, але не наважився торкнутися.

- Я не знаю... Але очевидно, ми робимо помилки, якщо все руйнується.

- Я втомився постійно щось доводити... Я вже говорив тобі і знову повторю - все, що я колись робив, роблю чи буду робити - все заради тебе.

- Я розумію, але й ти мене зрозумій - мені було важко. Я відчуваю себе дурепою, яку обвели навколо пальця! Я думала, що все в своєму житті контролюю... А виявилося, що це не так! Я думала, що тобі теж важко і хотіла, щоб тобі було так само боляче, як мені! А виявилося, що ти винайшов спосіб полегшити собі життя.

- Я не мав права тебе кохати відкрито! Я дорослий чоловік, а ти молода дівчина. Якби я лишився і відповів взаємністю - нам би не дали життя і ти б не стала перспективною юристкою! Як ти це не можеш зрозуміти?

- Яке кому діло до нашого життя? - вона знову підвищила голос.

- У цьому світі, попри кохання, не варто втрачати здоровий глузд. І я радий, що поїхав… І мені не було так легко, як тобі здається. І так, я шкодую за свій вчинок, але коли я дивлюся на тебе і на те, чого ти досягла - я забуваю про жаль і пишаюсь своїм вибором!

- Ти егоїст! Справжнісінький егоїст! Ти скнара! Ти не поділився своїм коханням зі мною! - голосжінки перетворився на крик.

- До чого ти зараз хочеш прийти? Чого саме ти хочеш добитися? - терпець Алана тріщав по швах.

- Я хочу, щоб тобі було боляче, як колись було мені.

          Він підійшов до неї впритул, його погляд пронизував її наскрізь.

- Добре... Як ти це зробиш?

- Я не знаю! Не знаю! - вона задихалася від власних емоцій.

- Єдине, що ти можеш зробити - це піти від мене... Кинути мене, знаючи як я тебе кохаю… Це буде грандіозна помста.

            Саран відсахнулася, наче від удару.

- То ось чого ти хочеш?

- Не виводь мене, Саран! Я цього не хочу! Але це ти мрієш мені помститися, щоб заспокоїти своє серце!