Розділ 41

        Алан відчував провину і не знав, як підійти до Саран. Як з нею заговорити. 
     Всередині нього розросталося відчуття, ніби його дружина втратила до нього довіру. 
    Від цих думок, його серце починало битися в шаленому ритмі. А в животі, ніби оживало мільйон метеликів. 
     Йому було гидко від самого себе. Найбільше, він боявся втратити свою дружину. 
       - Ти ще не спиш? 
     Як Алан зайшов у спальню, Саран була в ліжку. Вона лежала на боці, обличчям від нього. 
      Дівчина нічого не відповіла. 
     Його хвилюваню не було меж. Проте, йому було необхідне підтвердження, що між ними все гаразд. 
     Чоловік ліг біля неї та згріб її у свої обійми. 
     Він торкався її шиї своїми вустами. 
     Гаряче повітря з носових пазух Алана лоскотало чутливу дівочу шкіру і вона поворохнулася. 
      - Що ти робиш? Мені лоскотно. 
      - Роби що хочеш, але не ігноруй мене. 
      - Я добре вмостилася і мені лінь було ворушити губами. Моє тіло засинає. 
      - Я тебе дуже сильно кохаю… віриш мені. 
      - Я не говорила тобі, що маю сумніви в твоїх почуттях до мене. 
      - Я знаю… Просто, я уявляю як це виглядає в твоїх очах і… - Алан запинався. Він хотів підібрати правильні слова. – І я не знаю, як би я відреагував, коли побачив би у книзі світлину твого колишнього… 
      - Ти думаєш мене гнітить світлина Емілі? 
      - Правду кажучи, я вже не знаю що й думати. 
      Після цих слів, Саран повернулася до Алана обличчям. 
      Вона дивилася в його очі своїми янтарними очима і ніби щось в них вишукувала. 
      - Я стривожена тим, що всі ці роки ти продовжував бути поруч зі мною… зрощував свої почуття до мене… А я тільки й мріяти могла про це. Я так сильно сумувала. Місця собі не знаходила… Так мріяла тебе побачити… Задавалася питанням, чи сумуєш ти за мною так само, як я за тобою… І ось сьогодні, я дізнаюсь, що ти навіть і частини не переживав того, що переживала я. Ти був поруч. Тобі було легше. Ти дав собі право кохати мене… А мені себе не дав кохати. Ти ошукав мене. 
       - Що мені зробити, щоб ти мене пробачила? 
     Алан відчував в голосі Саран образу. 
     Він обдаровував її чоло ніжними поцілунками і не знав що для неї сказати. 
      Щоб вона не говорила, вона мала рацію. Лише зараз він зрозумів, як це виглядало збоку. 
      - Скажи… Коли моя бабуся померла… Я дуже сильно напилася… Боже… - Саран ковтала повітря. - Я займалася сексом з якимось чоловіком... Це був ти? 
     - Ні. – Алан закрив очі. Він добре пам'ятав ту ніч. 
     - Але ти все чув? – побачивши реакцію чоловіка, дівчина продовжила, відповідаючи на своє питання самостійно. - Певно чув… Але чому ти не зупинив мене? 
     - Було вже пізно… Я хотів… Проте, якась дівчина вилила на мене свій коктейль і я … запізнився. 
     - Ти дозволив комусь мною насолоджуватись… Напевно гидко чути, як твоя кохана людина отримує задоволення не від тебе, а від іншого? 
      - Я зробив все що міг… Ти була вже дорослою і сама вирішувала як тобі вчиняти. 
      - Ти так боявся мені показатися, що дозволив комусь мною скористатися? 
      - Все… досить Саран. Так, я винний! Але не потрібно мене у всьому звинувачувати. В тебе була своя голова на плечах… І ваш секс був за спільною згодою. Якби він тебе змушував, я б втрутився. 
       Алан підвівся на ноги. Взяв свою подушку та вийшов.