Розділ 40

       Був вже вечір, як Алан повернувся додому. В будинку не світилося світло і він подумав, що Саран кудись поїхала або вже заснула. Хоча була тільки сьома вечора. 
     Зайшовши всередину будинку, всі його припущення розвіялись. 
     Саран сиділа за столом, на якому лежала книга і сірий конверт. 
     Алан не придав цьому значення, адже в цьому нічого не було дивного. 
     Єдине що його хвилювало, так це змарніле та пусте обличчя, на якому не було жодних емоцій. 
    Та й це він скинув до того, що вона образилася на нього через затримку на роботі, хоча він обіцяв швидко повернутися. 
      - Кохана, пробач. Трішки затримався. 
      - Сідай. Є розмова. – голос дівчини був холодним. 
      - Хочеш мене допитати? – Алан віджартовувався. Проте виконав її прохання і сів навпроти неї. 
       - Як виявилось, в тебе дуже багато таємниць… і деякі з них, мені взагалі незрозумілі. 
        - Добре. Що тобі не зрозуміло? 
        - Ось ця книга… - Саран зробила паузу, але потім продовжила. – Забіжу наперед. Я трішки похазяйнувала в твоєму кабінеті… Шукала на Емілі Скот хоча б щось, щоб поквитатися з нею. Але натрапила на ще одну таємницю. Чи соромно мені за таку поведінку? Ні. 
        - Добре. Може це й на краще. Бо я б ненаважився розповісти про деякі речі самостійно… Що не так з книгою? 
         - Цю книгу подарувала тобі Емілі… та грець з нею. Дивніше те, що ти зберігав в ній її світлину. Що це? Ностальгія за минулим? Чи ти її досі кохаєш? 
        - Що? Саран… будь в чому, але в моєму кохані до тебе не варто сумніватися. Цим ти мене ображаєш. Я кохаю тільки тебе і мені прикро, що ти в цьому сумніваєшся. 
         - Добре… тоді поясни ось це? – дівчина відкрила книгу і там була світлина, а якщо бути точнішим, там був печворк з тієї світлини. – Вибач, не втрималась. 
         Чоловік згріб клаптики світлини та викинув у смітник. 
       - Я не знав, що в книзі була світлина. А книгу дістав, бо хотів прочитати. Якби я ховав ту світлину, то я б не ложив цю книгу на видному місці. Я не знаю, як вона туди потрапила. 
        - Добре… Я лише хотіла зрозуміти в чому сенс. 
       - Я кохаю тебе… не сумнівайся в цьому. 
       Алан звернув увагу на конверт. Він здався йому знайомим. 
       - Ти дивилася вміст конверту? 
      На очах Саран з'явилися сльози. Алан сів біля неї і взяв її руки в свої. 
       - Пробач… 
       - Всі ці роки ти був поруч… смерть бабушки, мій випуск, кожне моє день народження… ти був тут. То дівчата виявляється бачили не примару, а тебе? 
       - Я не знав як до тебе підійти і що тобі сказати… я думав, що все зруйную як тільки з'явлюся перед твоїми очима. 
        - Ти все вирішив за мене. Ти не дав мені вибору. 
        - Ми вже про це говорили. 
        - Та ніч в готелі… я сильно напилася. То тим чоловіком був ти… Я зрівняла ту записку з твоїм почерком… це був ти. 
        - Я не міг дати можливості комусь скористатися тобою. Ти була розбитою. 
       - Чому ти не залишився? 
       - В тебе були відносини… Саран, я не знав чи мав право. 
       - Так запитав би мене. 
       - Я знаю, що повів себе як дурень. Але зараз, я зроблю все, щоб виправити свої помилки. 
     - Це все чи ще щось є? 
     - Все.