Розділ 38

- Доброго ранку. - ніжний, трохи хрипкий голос Алана несподівано торкнувся Саран, змусивши її ліниво привідкрити заспані очі.

          Перше, що вона побачила, було його обличчя, що схилилося над нею. Ранок був дивним, адже зазвичай вона прокидалася сама, відчуваючи холод спустілої половини ліжка.

         Алан мав звичку зникати ще до світанку, залишаючи її в самотності. Проте, цього ранку все було інакше. І легке, солодке здивування торкнулося її душі.

         Поки дівчина поволі приходила до тями, її свідомість ще блукала десь між сном і реальністю. Алан дивився на неї з такою ніжною, ледь помітною усмішкою на вустах, що в його очах читалося чисте, неприховане захоплення. Він не відводив погляду, ніби намагаючись запам'ятати кожну її рису.

- Доброго ранку. - Саран протерла очі тильною стороною долоні. Її погляд зупинився на ньому. Їй здавалося, ніби це сон, настільки незвичною і бажаною була ця картина.

- Як спалося? - його голос був спокійним та розміреним, наповнюючи кімнату затишком.

         Саран злегка примружилася, все ще не до кінця вірячи тому, що відбувається.

- Ти що тут робиш? Це ж не сон? - вона простягнула руку і легенько вщипнула себе за передпліччя. - Ущипніть хтось мене.

- Не смішно, Саран. - Алан надув губи, зробивши вигляд, ніби він справді образився, але в його очах танцювали пустотливі іскорки.

- Ой, припини… - вона відчула, як легка посмішка торкається її губ, розганяючи залишки смутку.

- Що означає, що я тут роблю? - він схилився ближче, його дихання торкалося її обличчя.

- Сьогодні вперше я прокинулася в ліжку разом з тобою. - Саран відчула легке почервоніння на щоках. - Ти зазвичай мене таким не пестиш. Ти зникаєш, як привид, ще до того, як я прокинуся.

                Посмішка Алана згасла, поступившись місцем роздумливому виразу. Він відчув у її словах гіркоту, яку раніше не помічав.

-  Якщо в цьому є потреба, то робитиму це частіше.

- Звісно є потреба. - Саран повернула до нього голову, її погляд був прямим і сповненим надії. - Прокидаючись без тебе, я відчуваю себе самотньою. Зовсім.

            Обличчя Алана пом'якшало ще більше. Він відчув, як його серце стискається від її щирості і від власної неуважності. Він не знав, що його відсутність так її сильно ранила.

- Я не знав… - його слова були ледь чутними. - З цього дня, ми прокидатимемось разом. Я обіцяю.

            Алан ніжно притягнув Саран до себе, обіймаючи її міцно, але водночас дбайливо, ніби намагаючись компенсувати всі попередні ранки самотності. Вона притулилася до його грудей, відчуваючи тепло його тіла та запах чоловічої шкіри.

- Ти сьогодні вдома?

- Ні. Маю з'їздити в одне місце. - він зітхнув, на мить порушивши ідилію.

- Шкода. - тінь смутку промайнула в її голосі і вона легенько відсторонилася, щоб подивитися йому в очі.

- Я обіцяю швидко до тебе повернутись.

         Почувши в її голосі смуток, Алан вирішив запевнити власні слова ніжним поцілунком. Його губи м'яко, але рішуче торкнулися її губ.

- Боже, тепер я нікуди не хочу йти… Дідько! - чоловік засміявся, його голос був сповнений щастя і він хутко підвівся з ліжка, прямуючи до ванної кімнати. Але через декілька хвилин виглянув з-за дверей, з ледь помітною усмішкою, кинувши Саран парочку недосказаних слів.

- Ми обов'язково продовжимо.

            Слова Алана змусили дівчину посміхнутися, її обличчя осяялося. Вона нічого не відповіла і продовжила далі ніжитись у теплому ліжку, дозволяючи цим новим, приємним відчуттям заповнити її душу.