Розділ 37

     Саран стояла під палючими струменями гарячої води, дозволяючи їм бити по шкірі, сподіваючись, що вони зможуть змити не лише фізичний бруд, а й липкі, неприємні відчуття, що оселилися всередині. Пара обволікала її, створюючи ілюзію самотності, але навіть крізь неї вона відчувала себе використаною, мов ганчірка, яку викинули після вживання. Її обвели навколо пальця, як дитину, а вона цього навіть не помітила, сліпо довіряючи словам.

       Гіркота і злість змішувалися з пекучим соромом за власну наївність і кожен дотик води лише підкреслював порожнечу в її душі.

- Пробач мені. - голос Алана пролунав зовсім поруч і Саран здригнулася від несподіванки, ледь не впустивши шматок мила. Її серце шалено забилося.

         Занурена у власні болючі роздуми, жінка навіть не почула, як він увійшов до ванної і як обережно відчинив двері душової комірчини.

       Алан мовчки обійняв її тіло своїми теплими руками. Його дотик був обережним, майже боязким, але водночас власним і втішним. Він притулився губами до її мокрого плеча і Саран відчула його дихання, що обпікало шкіру, викликаючи неоднозначні відчуття - від спротиву до ледь помітного розслаблення.

- Я знав, що правда тебе засмутить. -  прошепотів він, його голос був хрипким від провини. – І тому не хотів тобі цього говорити. Я просто…

- Чому ти відразу мені про це не сказав? - Саран відчувала, як її голос тремтить, хоча й намагалася говорити твердо. Вона не оберталася, продовжуючи дивитися на стіну, ніби шукаючи там відповіді.

- Я говорив тобі, що ти не знаєш Емілі. - Алан зітхнув, його обійми посилилися, ніби він намагався втримати її образу.

- Дуже переконливо. -  її слова були просочені сарказмом і вона злегка відсторонилася, наскільки це дозволяли його руки.

- Ти б подумала, що я спеціально на неї наговорюю, щоб виграти цю справу. - в його голосі з'явилося відчуття відчаю, ніби він виправдовувався перед невидимим судом.

- Не знаю. Міг би бути більш переконливим. - вона відчувала, що її образа не дає їй просто здатися, хоча десь глибоко в душі хотіла почути саме те, що він скаже.

- Ти в це віриш? - голос Алана став раптом жорстким, майже роздратованим. Він стиснув її плечі. - Ти в кожному моєму слові вичікувала підлий умисел! І щоб я не говорив, ти б мені не повірила! Ти сама це розумієш!

- Може й так. - Саран видихнула, її плечі опустилися, ніби визнаючи правду. - Але ти навіть не спробував. Ти просто вирішив за мене.

- Добре. Ти маєш рацію. - Алан зітхнув, його тіло обм'якло, визнаючи поразку. Він відчував, як образа Саран проникає в кожну його клітину, а власна провина роз'їдає зсередини.

- Я стала лялькою в руках твоєї колишньої… - голос Саран знову набув гірких ноток, а в очах засвітилося розчарування. - А я то думала, чому вона так хотіла, щоб я зайнялася її розлученням… Посилалася на мій професіоналізм. А по правді, вже наперед знала, чим мене зацікавити… Що вона собі думала?!

- Ну все. Облиш її. - Алан почав ніжно гладити її руку, намагаючись заспокоїти. - Ти ж знаєш, що рано чи пізно, їй це повернеться. Закон бумеранга ніхто не відміняв.

- Нічого нікому не вертається… А особливо таким підлим людям. - пробурмотіла Саран, її голос був сповнений цинізму. - Сімейка Скот… вони справді варті один одного.

- Я говорив тобі… - Алан хотів продовжити, але Саран різко обернулася до нього та подивилася на нього поглядом сповненого відчаю.  

- А толку?! - вона підвищила голос, змушуючи його здригнутися.

         Саран залишила чоловіка сам на сам в душі, а сама вийшла та попрямувала до спальні. Згодом, він приєднався до неї. Обережно примостився до неї ззаду.

- Хочеш, я тобі масажик зроблю? - Алан відчував важкість та збентеження. Поведінка Саран навіювала на нього страх, адже він не хотів, щоб вона його сторонилася і тому він відчайдушно шукав спосіб полегшити між ними це непорозуміння. Його руки обережно торкнулися її спини. - Може тебе це розрадить.

- Алане, я нічого не хочу. - прошепотіла Саран. Її тіло було втомлене, а душа виснажена. Вона не відштовхувала його, але й не відповідала на його ласку.

            Чоловік не наполягав. Він відчув її втому та порожнечу, і зрозумів, що слова зараз зайві.

          Саран поволі заснула в його обіймах, її дихання стало рівним, а тіло нарешті розслабилося.

        Алан до останнього гладив її волосся, відчуваючи, як її тепло перетікає в нього, ніби намагаючись зцілити його власну тривогу.