Розділ 36

         Кухня здавалася занадто великою і занадто тихою, і ця тиша, наповнена гіркотою невисловлених образ, тиснула на Алана, як важка плита.

       Саран готувала вечерю мовчки. Коли вона гриміла посудом, її рухи були різкими, майже жорстокими,  демонструючи кожним жестом свою відстороненість. Її спина була прямою, а плечі напруженими, наче вона не просто готувала їжу, а зводила невидиму, крижану стіну між ними.

      Жінка не проронила й слова з того моменту, як вибігла з кабінету і Алан відчував у цьому кожну крупинку своєї провини.

      Саран була настільки відчуженою, що повітря навколо неї, здавалося, стало крижаним. Його власне дихання застрягло в горлі, а думки хаотично роїлися в голові. Чоловік не знав як до неї підійти і що їй сказати, адже будь-яке слово з його вуст, може ще більше її розгнівати і не дати жодного шансу на примирення. Він відчував себе незграбним та безпорадним.

- Давай поговоримо… - голос Алана прозвучав невпевнено, майже благально, розбиваючи гнітючу тишу.

          Саран різко обернулася. Її очі, що ще кілька хвилин тому були повні шоку, тепер горіли холодним, затаєним гнівом, а губи були стиснуті в тонку, жорстку лінію.

- Алане, я зараз не маю того настрою, щоб з тобою про щось говорити. Немає жодного бажання. - її голос був низьким, майже шиплячим, не схожим на її звичайний дзвінкий тон.

           Бентежний стан пронизав його груди. Він розумів, що її образа - це його рук справа.

- Розумію, тобі неприємно знати цю правду… - він зробив крок до неї, але вона відступила, посилюючи в ньому відчуття відчаю. - Проте, я робив усе, щоб ти довела цю справу до кінця, маючи свої факти. Я лише хотів…

- Якби ти мені відразу сказав, що Емілі мене просто використовує, то ця справа мала б зовсім іншу розв'язку! І я б не відчувала себе такою дурепою…- слова Саран сипалися, наче гострий град, її голос зривався на ледь чутний крик. -  А знаєш, що образливіше? Ти розповів їй про мене і про мою симпатію до тебе. Я думала, що це наша, суто особиста таємниця, що це лише між нами обома! - її  пекучий та звинувачувальний погляд, сповнений глибокої образи і зради, безжально впивався в нього, змушуючи його відвести очі.

       Відчуття сорому обпекло Алану щоки, а серце стислося від усвідомлення її болю.

- Кому-кому, а ось Емілі я нічого не говорив. - Алан рішуче похитав головою, намагаючись повернути її довіру. - В той день, коли ти зізналася мені в почуттях, вона все підслухала. Сховалася і слухала кожне наше слово… Вона відразу увійшла в авдиторію, як тільки ти з неї вийшла.

          Саран здивовано розширила очі, а потім її обличчя перекосилося від нових здогадок.

- Хто вона для тебе? - її голос затремтів від підозри, а руки, що досі тримали ніж, ледь помітно затремтіли. - Чому вона могла так просто прийти до тебе в університет? Ви були коханцями? Діти від тебе?!

         Алан на мить розгубився, а потім роздратування прорвалося крізь його провину.

- Ага. І одружився я з тобою, щоб помститися їй… Саран, не говори дурниць! - він підвищив голос, сам здивувавшись різкості.

- Тоді що? Що вас пов'язувало? Тільки не кажи, що теплі дружні відносини! - вона скрестила руки на грудях, її погляд був непохитним і вимагав правди.

            Алан вагався, відчуваючи, як слова застрягають у горлі. Це була стара історія, яку він сподівався ніколи не відкривати.

- Ми з Емілі зустрічалися… ще в студентські роки. - він процідив крізь зуби, ніби його дратував сам факт того, про що він говорив. - Потім, вона кинула мене, обравши Нейтана.

- Що?! Що за трикутник-кохання? - Саран аж присвиснула, її обличчя відображало повне здивування та обурення.

- Таке життя. - Алан махнув рукою, намагаючись відмахнутися від неприємних спогадів.

- Нейтан знав, що Емілі твоя дівчина? Чи… як це відбулося? - вона не відставала, її цікавість була сильнішою за образу, принаймні на мить.

- Ніхто з курсу не знав, що ми зустрічаємось. Емілі була однією з найвродливіших дівчат на потоці…

- Ну звісно, куди ж без цього. - буркнула Саран, закотивши очі, демонструючи своє зневажливе ставлення до його ностальгії.

- Тобі немає за що хвилюватися… - Алан підійшов до неї ближче, спробувавши покласти руку їй на плече, але вона відсахнулася. - Ти найвродливіша з жінок, яких я колись зустрічав.

- Не підлещуйся… - Саран криво посміхнулася, її погляд все ще був сповнений підозри. - Що було далі?

- Вона зраджувала мені з Нейтаном, будучи зі мною в стосунках. Я навіть і не знав, і не здогадувався про це… Потім, Нейтан нас познайомив. Ми ж, звісно, зробили вигляд, що не знаємо один одного… Я, як дурний, викручувався. Приховував від нього наш колишній зв'язок. А виходить, що ці всі роки він про нас знав. Дивився на нас, як на комедію.

- Сподіваюсь, ти тепер розумієш, як це - бути зрадженим. - в голосі Саран досі чулася образа. Вона відчувала зловтіху, що він пережив подібне, але водночас співчувала його минулому болю.

- Вибач… - Алан зітхнув, його плечі опустилися під тягарем провини.