Розділ 35

           Алан сидів у своєму кабінеті, потопаючи в горах паперів, чиї хаотичні стоси відображали сумбур у його думках. Він відчайдушно намагався поєднати непоєднувані факти та всі спроби були марними. Гнітюче відчуття, ніби він щось важливе упустив, тяжким каменем лежало на грудях. Поведінка Емілі здавалася йому не просто дивною, а нахабно зухвалою, що викликало пекучу хвилю обурення. Всередині клекотіла неприхована помста, розпалюючи вогонь у його погляді. Він лютував на цю жінку, адже вона перейшла всі межі дозволеного, вкрай знахабніла і відчувала себе абсолютно безкарною.

- Алане? Ти де? - Голос Саран, що пролунав з коридору, а потім і звук зачинених дверей, змусили його судомно поспішати, згрібаючи папери в одну купу. Та він не встиг усе ідеально приховати. Коли Саран зайшла до кабінету, Алан завмер, не наважуючись зробити навіть зайвий рух, адже будь-який дивний жест міг викликати в неї підозри.

          Чоловік намагався виглядати розслабленим, кидаючи невимушений погляд, але наростаюча напруга всередині змушувала його серце шалено калатати, ніби барабанний дріб.

- Ти сьогодні рано. - його голос звучав надто спокійно, навіть для нього самого.

- Ти не радий мене бачити? - дівчина підозріло примружила очі, її погляд пронизав чоловіка наскрізь. Вона одразу помітила, що він поводиться якось дивно.

- Що ти тут робиш?

           Вона нахилилася над столом, її погляд вже фокусувався на безладних паперах, що лишилися на краю. Проте Алан рішуче перешкодив їй. Він швидким рухом потягнув її на себе і вона, цілком збита з пантелику, опинилася на його колінах.

- Я так скучив за тобою. - Алан вдався до звабливих прийомів, намагаючись відвернути її увагу. Його губи нишпорили по ніжній жіночій шиї і Саран вже відчувала, як мліє, проте гострий розум одразу підказав, що ці дії - лише відволікаючий маневр. Алан щось відчайдушно хотів від неї приховати.

         Поки вона насолоджувалась його палкими поцілунками, її руки майстерно нишпорили по столу, неначе полюючи за здобиччю. Коли її пальці намацали якийсь клаптик паперу, Саран миттєво переключила увагу на аркуш, який тепер тремтів у її руках перед очима.

- Вазектомія? Це що за… - її голос обірвався на півслові, переходячи в здивований шепіт.

- Саран… - Алан хотів вирвати з її рук цю нещасну довідку та реакція жінки була блискавичною. Вона хутко вирвалася з його обіймів, відскочивши на безпечну відстань, ніби від палаючого вогню.

- Чекай… - її рука рішуче тримала дистанцію між ними. - То що це виходить? Нейтан Скот не може мати дітей?

- Так.

- Цих двоє дітей… Вони не його? - в її голосі звучало неприховане здивування, змішане з недовірою.

- Ні. Він не є їхнім біологічним батьком.

- Ти розумієш, що я повинна була знати про цей факт? - її слова пролунали як звинувачення, а її погляд палав від обурення.

- Це сімейна таємниця родини Скот. Про це знали тільки двоє людей - я і його батько… ну і віднедавна, про це знає Емілі.

- Вона знала про те, що діти не Нейтана? - недовіра в її голосі зростала.

- Не завжди знала… дізналася тільки… - Алан був особливо обережним у висловлюваннях, адже бачив в очах Саран не просто розгубленість, а справжній шок.

         Було видно, що дівчина була приголомшена побаченим і почутим. Він хотів підійти до неї, обійняти, заспокоїти, проте вона продовжувала відчайдушно тримати дистанцію.

- Тоді, коли вона погодилася на твої умови… вона вже знала про вазектомію Нейтана? - Її голос був холодним і вимогливим.

- Знала.

- Отже, знала і наполегливо бажала залишити дітей з ним?

- Я говорив тобі, що ти її не знаєш… і як виявилося, я теж її погано знаю. - в голосі Алана прослизнула гірка іронія.

- Це якийсь сюр… Ти мені мав про це сказати! Але ти вирішив з мене посміятися? - обурення Саран вибухнуло, її очі метали блискавки.

- Саран, кохана… у мене й у думках не було такого. Я був у безвиході. Я думав, що прилечу і за два дні їх розлучать без проблем, але я розгубився, коли побачив тебе. Елена продумала все до дрібниць. Вона знала, що ти виб'єш з-під моїх ніг землю… - Алан намагався виправдатися, його голос звучав майже благально.

- Вона була такою переконливою… вихваляла мої здобутки. Я й уявити не могла, що їй байдуже на мій досвід. Вона поставила ставку на емоції. - Саран говорила з гіркотою, її плечі здригалися від образи.

- Вона підла людина.

- Ти не кращий. - її відповідь була різкою і безжальною.

- Так. Ти маєш рацію. Але я хотів тебе вберегти від розчарувань. - Алан зітхнув, визнаючи свою провину.

- Було весело спостерігати за тим, як я відстоювала інтереси жінки, яка бачила в мені нуль? - сарказм в її голосі був майже відчутним.

- Ні. Мені не було весело. Я був злим, але я нічого не міг вдіяти. - Він відчував безсилля.

- Але ти міг мені сказати про цей вагомий факт і тоді я б відмовилася від цієї справи. Проте ти вирішив піти до кінця. То чим ти кращий від неї?… Я навіть уявити не могла, що мені стане образливо за Нейтана Скота. Нас обвели навколо пальця. - Саран відчувала себе приниженою і обманутою.