Розділ 34

          - Алан? Щось трапилось? Ти сам на себе не схожий?  
     Чоловік зайшов до кабінету Саран без запрошення і вона аж підвелася від переляку.  
      Обличчя Алана було змарнілим,  а в руках він зжимав газету, від чого дівчина ще більше здивувалася.  
      - Скажи мені правду! Тоді, коли в тебе була розбита губа… хто тебе вдарив? 
       - Я ж говорила,  що я не розминулася з дверима.  
       - Саран! 
       - Якщо ти так сердишся… то ти й без мене все сам знаєш. – дівчина сіла на своє місце і не зважаючи на чоловіка, що напрошувався на скандал, спокійно продовжила розглядати папери.  
      Вона не хотіла сваритися. Адже ця ситуація цього не вартувала. Проте, реакція Алана вкрай спантеличила Саран і вона вирішила вгамувати наростаючу напругу паперами. 
        - Знаєш,  хто мені про це сказав? Нейтан Скот.  
        - Ти був в цього покидька  у в'язниці?  
        - Не уникай теми! 
        - Ну і що? Яка різниця хто сказав. Нейтан чи Емілі, чи хтось інше… Чому тебе це так роздратувало?  
        - Ти повинна була мені сказати про це ще тоді! 
        - І що б це дало? 
      Саран намагалася вгамувати розлюченого чоловіка своїм спокоєм.  
        Проте, вона намагалася зрозуміти його реакцію. Їй було досить дивно бачити Алана таким. Хоча ж нічого страшного не трапилось.   
       - Тоді б не трапилось ось цього!  
    Алан кинув поверх паперів газету. 
        - Ти почав читати газети? Ні, я знаю, що ти у мене старого загартування.  Проте, сучасні джерела інформації мобільніші.  
        - Дуже смішно Саран. Я б на твоєму місці так не тішився… прочитай ось тут. – чоловік тицьнув пальцем на причинне місце.  
      Дівчина досі дивилася в очі Алана, проте його дії, змусили її підкоритися і вона втупила свій погляд в газету і почала читати там, де нещодавно тирчав чоловічий палець. 
         - Адвокатка Саран Кісен разом з адвокатом Аланом Річеном обставляють своїх клієнтів, попередньо змовившись між собою та обравши більш вдалий результат для своїх клієнтів. Таким чином, обоє добре відомих юристів маленького містечка не надто компетентні у своїй галузі. Вони діють не за вимогами клієнтів, а на власний розсуд… - Саран припинила читати і її очі знову дивилися на Алана. – Можна я не буду читати цю гумореску? 
       - Тобі смішно? 
       - Так… Ну що я можу зробити? Вигнати з суду всіх журналістів? Ну побачили як Емілі давала мені ляпаса… ну й понавигадували бог-зна що. Чому ти так завівся? 
     Саран підвелася та підійшла до чоловіка,  подарувавши йому ніжний поцілунок.  
        - Чому ти мені не сказала правду? 
        - Я не знаю… Напевно тому що я не бачила в цьому проблеми. Жінка була в розпачі і тому вирішила зігнати злість на мені.  
        - Ніхто не має права тебе ображати. – Алан поправив пасмо волосся,  що падало на очі Саран.  
        Його гнів трішки втихомирився і дівчина побачила в його очах занепокоєння та жаль. 
        - Воно то так… Звісно, я б могла відповісти їй тією ж монетою, але мене хвилював ти. В мене не було бажання та часу з нею розбиратися.  
         - І все-ж таки. Це все є досить дивним. На перший погляд,  ця писанина є доволі абсурдною… проте,  це ми розуміємо. А з приводу інших… я не впевнений.  
        - Облиш… тільки телепкуваті люди повірять в цю маячню.  
       - Ні, Саран. Я це так не залишу.  
       - Я не буду нічого робити. В мене стільки роботи й без цього. Маєш час, займайся.  
       - Пам'ятається, ти завжди відвойовувала справедливість. А що тепер? Куди поділи мою дружину-бійця? 
         - Хочеш,  щоб я надавала ляпасів Емілі Скот? 
        - Ні, Боже збав. Ці руки не повинні страждати.  
      Алан виціловував  тендітні долоні жінки,  а вона у відповідь ніжно засоромлено сміялася.